Частина -10.2

Максу повторювати кілька разів не довелося – у спальню, так у спальню. Варто було Женькі доторкнутися до подушки, як він одразу засопів. Даша повернулася до кімнати з пледом у руках. Вона бережно вкрила брата, відчинила навстіж вікна, впускаючи свіже повітря. Тим часом Максим вивчав спальню.

«Велике зручне ліжко. Не спати на ньому, звичайно, а займатися чимось цікавішим...».
Потім він перевів погляд на Дашу. Вона стояла до нього спиною, що не заважало нахабно її роздивлятися.

Темне і все ще вологе волосся спадало м’якими хвилями на плечі. Їй пасували джинси. Точніше те як спокусливо тканина обтягує округлі форми. Лише ця розтягнута футболка псувала вигляд. Даремно вона її начепила, він був впевнений, що під нею ховаються шикарні принади.
— Максе, — повернулася до нього Даша, — ходімо, нехай Женька спить.
Слова дівчини повернули його до тями.

— Як скажеш.
Вони пішли на кухню, дівчина поставила чайник.

— Безстрашна, ти маєш що випити?

— Тільки чай.

— Зрозуміло, — скривився він.
Філ покрутився маленькою кухонькою, не соромлячись відкрив холодильник і, не знайшовши нічого їстівного, плюхнувся в крісло.

— Почувайся як вдома, — зауважила дівчина.
Дивно, але його поведінка не дратувала, вона могла б здатися навіть кумедною. Але зараз їй було не до сміху. У душі все вирувало.
Він не відразу помітив, що дівчина ховає сльози, які ось-ось потечуть по щоках.
Макс підвівся і підійшов ближче. Акуратно обняв лівою рукою за плечі, правою підняв підборіддя, зазирнув у вічі.

— Ти чого?

– Я жахлива сестра. Мені так хотілося захистити Женьку від усього поганого. Але не змогла, — її голос тремтів.

— Та досить тобі, пацан просто розслабився, буває.

— Ти не розумієш, — схвильовано продовжувала Даша, — я не хочу, щоб він став схожим на матір. Я бажаю йому кращого життя. А ще мені набридло, що ти постійно бачиш, як я плачу. Я не хочу здаватися слабкою, — вона змахнула рукою зрадливі сльози.

— Слабка? – Максим здивувався, – та ти сьогодні Дімці відсіч дала. Не кожна на таке здатна. А забула, як перегони зірвала? — намагався жартувати Філ, — тільки смілива на таке здатна, безстрашна, — він підморгнув.

— Або дурепа, — схлипнула Даша.

— Розслабся. У тебе класний брат. З такою сестрою у нього немає шансів пропасти, — додав серйозно.
Даші справді стало спокійніше. Чомусь з Максом вона почувала себе у безпеці.

— Максе, дякую тобі. Не знаю, щоб я без тебе робила, – щиро зізналася дівчина, – ти знову допоміг мені, як тоді.
Вона замовкла, але за мить продовжила:

— Знаєш, тієї ночі я була сама не своя. І якби не ти, мене б тут не було.

— Але ти не знайшла іншого способу віддячити, як втекти, — ніби Макса підмінили. Видно, що розмова зайшла не туди.

— Мені треба було повернутися за братом, боялася за нього. Мені було не до …

– Мене? – перебив Філ.

— Максе, ти знову перетворюєшся на недоумка.

— Ні, Дашуль, це я іноді перетворююся на нормального.

Він мовчав. Найбільше в житті хлопець ненавидів брехню. Після того, як батько їх покинув, йому важко було довіряти людям. І в інших випадках він не став би розбиратися, а просто розвернувся і пішов, але зараз йому хотілося докопатися до правди.

Можливо тому, що Даша йому запам’яталася. А це було рідко. Щоб якусь дівчину він згадував, та ніколи.
Вона імпонувала йому. Він ніколи не зустрічав таку сміливу, інколи божевільну дівчину. На свої роки надто самостійну та одночасно вразливу.

— Ти з'являєшся не звідкіля, «динамиш» мене, нічого не пояснивши. І ось знову показуєшся на обрії. Мені здається, дорогенька, ти загралася.
Дівчина не стрималася:

— Що ти від мене хочеш почути, що мій батько загинув, моя мати — алкоголічка, а її коханець намагався мене зґвалтувати?
Даша зблідла, було видно, що їй важко далося це зізнання. Макс онімів. Він чекав будь-чого, але не такого повороту подій. Усередині нього боролися змішані почуття: жалість та повага до дівчини; агресія і безсилля. Як би він хотів прямо зараз знайти того виродка і як слід врізати по його хтивій морді.

— Так, я тебе покинула там біля бухти, так кинь мене зараз... Вона була схвильована і не добирала слів. Даша хотіла, щоб цей жахливий вечір нарешті закінчився.

— Не хочу, — спокійно відповів Макс.
Йому стало душно. Він зняв курточку і відкинув її убік. Хлопець виглядав стильно та загадково. Одягнений у все чорне: джинси, футболку, кросівки. Він нагадував Деймона зі «Щоденника вампіра» чи ще якогось поганця з фільму. Даша відчувала його терпкий, але одночасно приємний запах парфумів.

Він мовчки підійшов до дівчини, вона відступила. Це лише заохотило хлопця. Йому хотілося стати до неї ближче, хотілося обійняти її та сховати від усього світу.

Він торкнувся її долоні, переплітаючи їхні пальці в «замок». Від його дотиків струм пройшовся по всьому тілу. Даша згадала їхню першу зустріч. І те, як Макс міцно тримав її за руку під час грози, і як дбайливо стискав долоню біля моря.

Філ був рішучий. Його руки обвилися навколо її талії, впевнено та міцно, ніби отримавши довгоочікуваний подарунок. Вона відчула безпорадність, але водночас приємне хвилювання.
Макс закинув їй голову і поцілував – спочатку ніжно, потім із наростаючою пристрастю. У голові зашуміло.

Даша не очікувала, що знову опиниться в обіймах цього хлопця. Вона не розуміла, що її обурює більше: чи те що він її цілує, чи те що їй це подобається. Ще мить і вона не зможе опиратися.
Даша спробувала відштовхнути хлопця, але цей жест був настільки невпевнений, що хлопець майже його не помітив.

— Максе, — заглянула в його очі Даша, — мені потрібно тобі щось сказати.

— Може, не варто, — неохоче перервався хлопець, намагаючись знову припасти до її губ.

— Я познайомилася з хлопцем.
Її слова ніби вдарили Філа по голові. Раніше такі новини його б не збентежили. Бо йому завжди все одно. Але зараз – його зачепило.

— Дашко, навіщо ти мені це розповідаєш? – Настрій зник.
Макс підійшов до вікна, відчинив кватирку і витягнув сигарету.

— Не проти?
Вдома у них ніхто не курив, але зараз вона ствердно кивала. Максим запалив цигарку.

— Я хочу бути чесною з тобою.
— І де він? Де твій хлопець? Чому не прийшов на поміч?
— Так вийшло. Він не знав.
— Отже, у вас все серйозно.
—  Максе, не починай.
— Відповідай. Ти ж хотіла бути чесною, — процідив Філ.

— Я не знаю, але він мені подобається, — чесно зізналася Даша. 
Запанувала тиша, ця незграбна пауза обтяжувала і здавалася вічністю. Максим докурив цигарку і перший заговорив. Видно, що він взяв себе в руки.

— Мені піти?

— Мабуть, так буде краще, — невпевнено промовила Даша.
Максим усміхнувся, але дівчина зловила його гострий колючий погляд.
Він повільно підійшов до дверей, не обертаючись, вийшов геть.

— Максе, — раптом гукнула вслід Даша, але він не хотів нічого більше чути.
Вже на вулиці хлопець закурив ще раз, а потім дістав мобілку. Він глянув на екран — було три години ночі. Макс не вагаючись набрав перший-ліпший номер. Звідти почувся невдоволений голос.

— Привіт. Нютко, ну не злись. Я сумував… Підіймай з ліжка свої апетитні булки, я скоро буду.
Він застрибнув на мотоцикл і зник у темряві.