Частина - 10.1

Першим бажанням Макса було хильнути чогось міцного. Замість того, щоб відпочивати й проводити перегони, йому доводилося виручати це дівчисько, яке впало наче сніг на голову. Знову. Йому вистачило і першого разу. І, де вдячність?
Але пацана, звісно, ​​він не покине.

Вони накинули кілька кругів по стадіону. Максим літав на мотоциклі, змушуючи Дашу триматися з усіх сил. Він хотів ще подуріти, але треба було продовжувати пошуки. Нарешті, він скинув швидкість, і розвернув байк. В надії хоч щось дізнатися про Женьку, вони катались від однієї компанії до іншої. Але все було безрезультатно. Хлопчик наче крізь землю провалився.
Раптом Макс пригальмував, відчувши вібрацію в лівій кишені, то розривався  від дзвінків телефон.

– Привіт. Так, шукаю. Де ти його бачив?
Даша напружено прислухалася до  кожного слова.

– Ок, з мене пляшка. Радий був чути.

– Ти знаєш, де він? - Дівчина не знаходила собі місця, – не мовчи, Максе!

– Безстрашна, тебе можна попросити? – Повернув до неї голову Філ.

– Так, кажи.

– Не притискайся так сильно, ми з тобою мало знайомі.

«Негідник», – пронеслося в думках. А Макс двинув далі.
За кілька хвилин вони опинилися біля сьомого сегмента, саме там бачили хлопця.

Женя! – Даша одразу впізнала знайомий силует.
На лавці скрутившись калачиком спав її брат.

– Давно він так? – звернувся до хлопців Філ.

– Тусив нещодавно. Погас годину тому.

– З ким він так набрався? Саня – ти? Чи може Вітьок?

– Філе, по-твоєму, мені нема з ким нажертися? – образився хлопець, – Нафіг мені з малолітками водитися? Прийшов уже готовий.
Тим часом Даша намагалася розбурхати брата, але в неї нічого не виходило. Макс поплескав хлопця по щоці – реакції нуль.

– Марго, – покликав Максим знайому дівчину, – принеси води.

– Максе, звідки вона у мене? – хмикнула подруга.

– Котику, знайди, будь ласка, – він чмокнув її в плече і легенько підштовхнув убік.

«Бридко на це дивитися, – думала Даша, – скоріше б забрати Женьку і звалити з цього цирку».
Через декілька хвилин повернулася Маргарита, тримаючи в руках пляшку з мінералкою. На Дашу вона навіть не глянула, швиденько підскочила до Макса, повиснувши у нього на шиї. Філ прошепотів їй щось на вухо, та хіхікнула і легенько штовхнула хлопця в бік.

– Ну, давай же, вставай! – Даша намагалася підняти брата, але він був надто важким для мініатюрної дівчини. Вона вже майже кричала, потім сіла поруч, від безсилля заплющивши очі руками.

Філ відірвався від Ритки, і став сам приводити хлопця до тями. Він знову поплескав його по щоках, потім умив обличчя водою і налив трохи за комір. Той нарешті почав приходити до тями.

– Агов, малий, прокидаємося. Ну, ти й набрався.

– Філе, це ти? – бурмотів хлопчик.

– Братику! – кинулася до нього сестра.

– Даша, я не хотів, вибач, – його знудило.

– Нічого, швидше попустить. Приб'ю тих, хто наливав тобі, –  Макс знову полив хлопця водою, тепер уже на голову.

– Мені холодно, – тремтів він.

– Вітьок! – крикнув Макс, – потрібна допомога. Ти ж за кермом? Підкинь пасажира додому.

– Філе, він мені весь салон заблює. Не хочу.

– Ой, швидко ж ми забули, як я тебе на днях бухого додому відвозив? І, до речі, від твоїх предків прикрив.

– Гаразд, – здався друг, – відвезу, але раптом що салон сам відмиватимеш.
– Без питань, – Макс штурхнув Вітька в плече. Хлопці засміялися.

Філ підняв Женьку, але той явно не стояв на ногах. Тоді він звалив  його на себе і затяг у салон машини. Даша сіла на заднє сидіння поруч із братом. Зачинивши двері, Максим стрибнув на мотоцикл і погнав за ними. Він міг би цього й не робити, але вирішив таки простежити, щоб усе було гаразд.
Вітьок швидко мчав. Він не так хвилювався за хлопчика, як за свій автомобіль. Тому хотів позбутися непроханих попутників якнайшвидше.

Філ допоміг Жені вийти з машини, хлопчина вже трохи прийшов до тями. Він увесь час повторював, як йому шкода, і як кльово бачити їх разом. Він ніс якусь маячню про дружбу, але його ніхто не слухав.
На дівчині обличчя не було. Вона вперше бачила брата в такому стані. Макс же переконавшись, що з пацаном все добре, добродушно підсміювався з його п'яного лепету.. Дивно, що вони давно були знайомі, але він і не підозрював, хто його сестра.

Ці думки не заважали тягнути Женьку до будинку. В спортзалі він не раз вижимав більш як сто кілограмів, а тому підняти хлопчика було зовсім не важко.

– Куди? – одразу запитав Макс, ледве переступивши поріг.

– Неси  до спальні, на ліжко.