Частина 8 - Денис і Даша

Сьогодні був нереально спекотний день. З самого ранку нещадно палило сонце. Стояв липень, отже літо правило містом на повну силу.
Даша крутилася як білка у колесі. Вона й не одразу помітила Дениса, який зайшов на заправку. Її напарниця захворіла і доводилося справлятися самій.

Футболіст сів за столик звідки спостерігав за дівчиною. Він часто переводив погляд на годинник. Час підганяв і йому хотілося якнайшвидше привернути її увагу. Покликати Дашу через увесь зал він вважав некультурним, а розмахувати руками - дивним, тим паче його манери цього не дозволяли. Тому він вирішив ще трохи почекати.
Скоро натовп розвіявся. Оператор відвела погляд від монітора і помітила хлопця, що сидів поруч.

– Привіт.

– Привіт, я тебе не помітила. Довго чекаєш? – трохи зніяковіла Даша.

– Хвилин п'ятнадцять, не хотів тебе відривати.

– Кави?

– Давай чогось холодного, може морозиво. Спека нереальна.

– Морозиво закінчилося. Можу запропонувати мінералку. До речі, тут неподалік відкрили кафе, кажуть, там найсмачніші десерти у місті.
Телефонний дзвінок перервав їхню розмову. Денис поспішив відповісти:

– Форс-мажор? Гра переноситься? Ок, прийняв.
Хлопець відклав iPhone убік. Полегшено сперся на спинку крісла, було видно, що він уже нікуди не поспішає.

Даша вийшла із зали, вона нарешті могла трохи перепочити. Дівчина увімкнула прохолодну воду в крані та опустила руки. Відчинила вікно і жадібно вдихнула гаряче повітря. Ніхто не знав, що вона працює другу добу. Дарина умилася, поправила скуйовджене волосся.

– Потерпи Дашка, на пенсії відпочинеш, – прошепотіла сама собі дівчина.
За кілька хвилин вона вийшла.В одній руці у неї була таця з мінеральною водою, в другій – прозорий згорток, зав'язаний красивою стрічкою органзи.

– Це те, що я думаю? – зацікавився Денис.

– Так, картина.

– Дозволиш?
Даша простягла пакет, вона хвилювалась чи сподобається її робота.
Малиновський акуратно розпакував презент.
Він дістав малюнок, прискіпливо роздивляючись його. Нарешті відклав картину у бік. Видно було, що хлопець задоволений.

– Круто! Саме те, що я хотів. Уявляю, як здивується Макс. Ми часто даруємо одне одному щось цікаве, небанальне, розумієш? Пам'ятаю, як він привіз мені торта у вигляді величезного футбольного м'яча. Так ось, цей пиріг згодом успішно приземлився на моєму обличчі.
Ден засміявся. Але миттєво опанував себе. На його обличчі залишилася лише легка посмішка.

–  Торт хоч смачним був?

– Дуже!
Даші подобається спостерігати за ним. Він був зовсім не такий, як писала про нього преса. Заголовки майоріли про те що Малиновський відлюдькуватий і зарозумілий. А все через те, що він не любив публічність. Насправді ж, хлопець веселий та говіркий.

– Скільки я тобі винен за картину?

– Нічого не потрібно, другу передавай вітання від мене, – Даші не завадили б гроші, але вона не хотіла брати їх від хлопця.
–Припени, за кожну працю повинна бути винагорода. І не змушуй мене почуватися ніяково, – хлопець дістав гаманець, поклав на стіл велику купюру і додав, – Ще з мене морозиво. Ти казала знаєш гарне місце. Покажеш? Я так зрозумів, що твоя зміна закінчилася?

Денис вірно помітив. Дашина зміна добігла кінця. Вона хотіла спочатку відмовити Дену, але в останній момент передумала. Їй захотілося розважитись, відчути себе на місці однолітків: пожити хоча б годину безтурботним життям.
– Дай мені 10 хвилин, і я готова.
– Супер. Чекаю на тебе в машині.

Автомобіль Дениса важко було переплутати з іншим. Розкішний жовтий кабріолет виділявся із місцевого автопарку. Тачку Малина купив минулої весни після того, як почав грати за відомий футбольний клуб «Олімпік», і приніс команді довгоочікувану перемогу.

Денис сперся на капот Мерса, схрестивши руки на грудях. На ньому були модні шорти-бермуди, червона футболка прямого фасону та темна бейсболка, яка завершувала спортивний образ. Хлопець завжди одягався сучасно та зі стилем. 

Даша не змусила на себе довго чекати. Швидко скинувши з себе робочий комбінезон і переодягнувшись у зручний одяг, вона поспішила на вихід. Малиновський був приємно вражений її пунктуальністю. Він ніколи не запізнювався і того ж вимагав від оточення.

Ден за звичкою відчинив дамі двері. Він здивувався: перед ним стояла зовсім інша дівчина. Їй дуже йшла смарагдова шифонова сукня на запах, що ідеально підкреслювала витончену фігуру і глибину її зелених очей. Даша полюбляла носити джинси, але в таку спеку вона просто б в них зварилася. Тому зранку одягла сукенку, хоча і не дуже охоче.

– “Гарненька”, – зловив себе на думці Денис. Але вголос, звичайно ж, промовчав.

Даша сіла на переднє сидіння, Ден стрибнув за кермо. Швидким рухом пристебнув ремінь безпеки.

– Прокатаймося з вітерцем? – він натиснув кнопку, і дах у кабріолеті опустився. Повернув ключ запалення, натиснув на газ — машина рушила з місця. За хвилину вони вже мчали трасою.
Денис був зосереджений на дорозі, але іноді кидав зацікавлений погляд на дівчину.

Даша виглядала щасливою, вона посміхалася. На мить дівчина навіть заплющила очі, підставивши обличчя сонцю. Вітер розвівав її довге волосся, і вона притиснула його рукою, насолоджуючись почуттям свободи.

"Дивна", – подумав хлопець, але чомусь це не відштовхувало, а придавало якоїсь чарівності.
Покатавшись від душі, знайомі припаркувалися біля закладу, що зовні нагадував ляльковий будинок.

– Дитяче кафе? – підняв брову Ден.

– Точніше сказати “сімейне”, – поправила Дарина, і додала, – А де, по-твоєму, продають найсмачніше морозиво?
Відступати було вже пізно. Даша рішуче відчинила двері, запрошуючи хлопця в середину.
Вони зайшли до рожевого залу, сіли на зручні пуфи. У Дениса одразу ж задзвонив телефон.

– Даш, ти замовляй, що хочеш. І мені замов, я на хвилинку.

–  А  яке ти  любиш?

– Вибери на свій смак, – відповів футболіст і вийшов за двері.
Дениса довго не було, Даша встигла занудьгувати. Вона пролистала все меню, роздивилася цікавий інтер’єр, з'їла свою порцію морозива, а хлопця все не було. Нарешті Ден повернувся.

– Вибач, це мій менеджер, від нього просто так не відчепишся.

– А я вже подумала, що ти не повернешся.

– Саме так і збирався зробити. Але вирішив все-таки доїсти морозиво, найсмачніше ж в місті, – смішливо-серйозним голосом відповів Малиновський.

– То що ти замовила? Ще трохи і я розплавлюся від спеки.

– Як і твоє морозиво. Воно розтануло, поки тебе не було.

– Зараз спробуємо… стоп, фісташкове? Серйозно?

– Так, моє улюблене. Невже твоє теж?

– Ні, – скривився хлопець. Я навіть не розумію, як його можна їсти, воно ж гидотне.

– Ти не куштував, тут особливий рецепт, – не відставала дівчина.
Денис заперечливо похитав головою, але Даша швидко запхала йому в рот ложку з десертом. Вона сама не очікувала від себе такого. Хлопець мовчки жував, Даша дзвінко сміялася. Очі її лукаво заблищали, а на щоках з'явилися гарні ямочки.

– Ну як? 

– На смак – трієчка, а подача на п'ятірку.
Дівчина пирснула зі сміху.
Вони їли солодощі, багато розмовляли та сміялися. З нею було легко, вперше в житті йому не доводилося вдавати з себе того, ким він не був. Дивно вони так багато розмовляли, але він знав про неї так мало.
Денис глянув на годинник, він зовсім не помітив, як пролетів час.

– Даш, мені треба їхати. У мене незабаром тренування. Я дуже радий сьогоднішній зустрічі. Ми ще побачимось?

– Можливо, – без тіні кокетства відповіла Даша.

– Давай я тебе відвезу додому?

–  Ні, дякую. В мене ще справи.
Вона не хотіла, щоб Денис бачив як скромно вона живе.

– Точно? Може ще морозива?

– Ні, тоді я точно лусну.
Ден розрахувався, нахилився до Даші і поцілував її в щоку. Цей дружній жест застав зненацька. Вона відчула приємний запах дорогого парфуму і як зрадливо спалахнуло її обличчя.