Частина 7 - Зустріч з минулим

Даша зайшла до під'їзду, натиснула кнопку виклику ліфта. П'ятий поверх, і ось вона вже стоїть на порозі свого минулого життя. Дівчина натиснула дзвінок, ніхто не відкривав. Тоді вона почала стукати у двері. Але у відповідь стояла тиша.

За хвилину вона вже несамовито тарабанила. Її кинуло в жар, в пам'яті згадалося жахіття, що часто мучило ночами. У ньому маленька дівчинка приходить додому, кличе батьків, але ніхто не відповідає. Зневірившись, вона стукає так сильно, що її кулачки розбиваються в кров.

Раптом двері відчиняються: вдома шумно, багато незнайомих людей, серед них поліція та лікарі. Дівчинка забігає в спальню, на ліжку остигле тіло, вкрите білим простирадлом. Мама?! Ні, це неможливо.
У холодному поту Даша прокидається. Слава Богу, це лише наснилось. Але зараз вона найбільше боялася, щоб сон не виявився дійсністю.

Двері відчинилися, біля порога стояла мати, жива... Даша перевила подих.

Жінка явно похитувалася. По припухлому деградуючому обличчі було зрозуміло, що вона знову пила.

—  О, Дашка завітала, — скляним поглядом зустріла її мати.

— Я ненадовго.

— Та, будь ласка, завжди раді, — язик заплітався, важко було розібрати, про що йдеться.
Перш за все, дівчина озирнулася, переконуючись, що в кімнаті нема мерзотника Толика. Дівчина знала, що в цей час він десь вештається, але все рівно побоювалася.

Даша пройшла заставлений мотлохом коридор. Переступаючи порожні коробки, завали старих речей, розкиданий одяг, вона пробралася до вітальні. Хоча вітальнею важко було назвати брудну обшарпану кімнату, що пропахла спиртними напоями і немитим тілом.
На підлозі валялися пляшки. Даша відчула, як нудота підібралася до горла. Від почуття безвиході плуталися думки.

— Ти сама? — Нарешті видавила з себе.

— Толя на роботі, невдовзі має повернутися.
— Яка робота? Бухає твій Толя, як і ти. Можна подумати я не бачу, — не стрималася Даша.
Бачить вона,— невдоволено бурмотіла мати, обіпершись об стіну,— так, а навіщо тоді питаєш? Чого прийшла? З дому втекла, а тепер мене повчаєш? Чи не все одно?

Дівчина її не слухала, Даша схопилася за віник і почала підмітати брудну підлогу, збираючи сміття до старої газети. Зазирнувши в холодильник і не знайшовши їжі, дочка попрямувала до магазину.
Зарплату затримали. Грошей залишилося катастрофічно мало. Даша розуміла, що їй потрібно розплатитися за оренду житла, сплатити комунальні послуги та ще й відкласти грошей на проїзд та харчування. Але й матір голодну вона залишити не могла.
Повернувшись із магазину, Даша виклала на стіл продукти. Потім відкрила комод та забрала свої речі, без яких не змогла б виконати обіцяне замовлення. Вона дуже поспішала, щоби не зустрітися з Толиком.

— Втікаєш? — докірливо глянула мати.
У Даші защемило в грудях, вона намагалася не дивитися в обличчя колись рідної людини. Нині воно було чуже.

— Ти сама собі обрала життя, — сказала Даша і вийшла з помешкання.
Додому вона йшла пішки, їй потрібно було заспокоїтися і привести думки до ладу. Всю дорогу вона проплакала.