Частина 6 - Футболіст. Перша зустріч з Дариною

Срібляста ауді круто звернула на узбіччя, повернувши у вузький провулок вона зупинилась біля придорожньої заправки.
— Скоро буду. Ось надибав заправку, Заллю бензину і лечу, — розмовляв телефоном Ден.
Припаркувавши автомобіль, хлопець вийшов із машини, і попрямував у бік каси. Окрім нього відвідувачів не було. За касовим апаратом стояла край приваблива молоденька дівчина. На вигляд їй було не більше сімнадцяти.

— Доброго дня, повний бак, будь ласка, — стандартну фразу промовив хлопець.

— Так, звичайно, чай, каву бажаєте? Можливо поповнити рахунок на телефоні?

— «Американо» без молока з собою.

— Так, звичайно, одну хвилину.
Денис розплатився, взяв каву і вийшов за двері, але за мить повернувся назад.

— Щось забули? – запитала оператор, підводячи погляд на хлопця.

— Так, забув, Дарино, — прочитав її ім'я на бейджі Денис, — мені потрібно купити подарунок другові. Часу на пошуки не маю, тож ви мені допоможете щось знайти?
Дівчина, пожвавішала. У їхнє містечко рідко хто цікавий заїжджав. А якщо заїжджав, то швидко заправлявся і прямував далі.

— Звісно допоможу. Щоправда, вибір у нас невеликий…
Вона провела футболіста до стелажів із різними товарами.
— У нас з'явилися у продажу чудові чохли на сидіння, — Даша увімкнула в собі менеджера з продажу, хоча нічогісінько з маркетингу не розуміла.
Денис скривився, видно що він шукав зовсім інше.
- Ні, Дашо, це все не те. Якось банально. А що там? Хочу глянути, – хлопець кивнув на стіл, що самотньо стояв наприкінці зали. На ньому красувалися різні хендмейд товари та декілька картин.
— Там нічого особливого...
Але Ден вже крутив у руках кавове дерево, дивувався майстерно декорованій скриньці та жовтогарячим соняшникам з гофрованого паперу. Потім в очі впала цікава картина: це був шарж, але дуже професійно намальований. На ньому був зображений пірат: високий і міцний з сережкою у вусі, хитрим поглядом і широкою посмішкою. На плечі у чолов’яги сидів вірний друг - папуга.
— Хочу цю картину! Яка ціна?
— Вибачте, але вона не продається.
—  Чому? Вона класна.
— Я її не домалювала. Тут повинна бути ще скриня.
—  Зі скарбами?
—  Саме так, - усміхнулася ямочками дівчина.

— То це ваша робота? Нічого собі!

— Що тут дивного?

— У вас талант, а ви гаєте час на заправці.
— За талант, на жаль, гроші не платять, — напружилась Даша.
Хлопець зрозумів, що бовкнув зайве, тому вирішив перевести тему.
-  А чому саме пірат?
-   Це улюблений персонаж з мого дитинства.
— “Острів скарбів” Стівенсона?
Даша здивовано глянула, але ствердно хитнуло головою.
— Гарна книжка, хоча фільм теж крутий.
Денис любив читати, цим самим руйнуючи стереотип, що всі спортсмени не дуже розумні. Але однодумців серед його оточення дійсно бракувало.
— Тоді Дашо, зробімо так: даю тобі два дні, щоб домалювати картину, а в п'ятницю я її забираю.
Взагалі-то Денис міг би не чекати, а придбати щось подібне в крамниці. Але йому захотілося виручити дівчину, зробити їй приємне. Він завжди намагався допомогти людям. Та й звісно, картина йому і справді сподобалася.
— Встигнеш?
—  Думаю так.

— Ну й чудово, ти просто не уявляєш, як мій друг зрадіє такому подарунку.

— Твій друг — пірат? — пожартувала Даша.

— Коли як, — засміявся хлопець і додав, — мій друг — король вечірок, принаймні так він себе називає. До п'ятниці, Даша.
Малиновський вийшов за двері.

— Зачекай, Денисе, ти забув каву, — крикнула йому навздогін Даша і вискочила за ним надвір.

— Ах так. Зовсім забув. Дякую, ти знаєш моє ім'я? — раптом осяяло хлопця.

— Знаю. Твоє обличчя у всіх місцевих газетах. Денис Малиновський — футболіст, правда ж?
Малиновський любив футбол понад усе, багато працював над собою, щоб досягти успіху в улюбленій справі, і те, що він став пізнаваним його зовсім не тішило, а навпаки, більше заважало.

До зустрічі, — попрощався Ден, сів у машину і помчав униз трасою.
Даша почувалася збентеженою. Вона не очікувала побачити відомого спортсмена. Тим більше, що він зацікавиться її виробами. Дівчина давно не займалася творчістю. У неї не було часу на хобі, адже Даша багато працювала, щоб забезпечити себе та брата.

Начальник дозволив виставити її роботи, оскільки вважав, що це краще, ніж пусте місце в магазині. Але ніхто не очікував, що вони матимуть попит.
Раніше вона по довгу сиділа за полотном, їй вистачало навіть одного олівця, щоб створити цілий світ, вкладаючи в малюнок часточку своєї душі. Але все це було у минулому. А зараз фарби припадали пилом в ящику письмового столу, у квартирі, яку Даша намагалася обходити стороною.
Але сьогодні вона була повна рішучості домалювати картину!

Закінчивши свою зміну, вона сіла у маршрутку. За 30 хвилин дівчина вийшла на потрібній зупинці. Пройти пішки залишалося кілька кварталів, проте дівчина не поспішала. Ось вона зайшла за поворот і опинилася на знайомій вулиці, ще один провулок, і Дарина крокувала рідним двором, де любила грати маленькою дівчинкою.
А ось і стара дев'ятиповерхівка, яка нічим не відрізнялася від інших висоток спальних районів. Але саме тут, на 5 поверсі, у квартирі за номером 48 вона народилася та провела своє дитинство. Яким воно було? Про це знала лише Даша.

Любі читачі, якщо вам сподобалася книга, поставте, будь ласка, зірочку та підпишіться на мою сторінку. Величезне ДЯКУЮ.