Частина 4 - Ден і Макс

Вони під'їхали до двоповерхового будинку з елегантним фасадом та великими вікнами. По периметру стояв білий паркан, що надавав житлу затишку. Навколо тиша: усі спали.


Максим та Денис – друзі дитинства: грали на одному майданчику, ходили в одну й ту саму школу. На таких кажуть - не розлий вода.
Через свій запальний характер Макс часто потрапляв у різні неприємності. Денис же завжди відрізнявся своєю стриманістю. Вони різні за темпераментами, але це не заважало їхній дружбі. Здавалося, що хлопці доповнюють один одного.
Макс вивалив з машини навпроти балкона. Недовго думаючи, хлопець закричав на все горло:

– Малино, виходь!
У дворі загавкав пес, попереджаючи про непроханих гостей. Але Максим і не думав зупинятися. Йому хотілося якнайшвидше зустрітися з другом, адже вони не бачилися понад рік.

– Малиновський!!
У вікні спалахнуло світло, потім на балкон вийшла жінка.

– Максиме, ти з дуба впав?  Бачив котра година? – суворо відчитала непроханого гостя Надія Сергіївна – мати Дена.

–  Перепрошую, а Денис вийде? – Хлопець не найшов кращої відповіді. І відразу пирхнув зі сміху, розуміючи всю безглуздість ситуації.
Він знав цю родину не перший рік і був упевнений, що добра жінка пробачить його витівку.

–  Ти зараз усіх сусідів розбудиш. Приходь завтра, –  розмова була короткою. Жінка впевненим рухом зачинила вікно і задерла штору.
Максим затих, але не думав нікуди їхати. Якщо його друг почув (а не почути Філа міг тільки глухий), він обов'язково вийде.

Минуло хвилин п'ять, але нічого не відбулося. Макс тупцював на місці, Аня невдоволено сиділа в машині. Раптом у будинку увімкнулось тьмяне світло, швидше за все, хтось запалив нічника. Через вікна було видно, як у кімнатах мелькали тіні. Незабаром почувся скрип вхідних дверей, звідти з'явився високий хлопець.

–  Мам, обіцяю, я скоро повернуся.
Ден Малиновський давно вже виріс із того віку, коли потрібно відпрошуватись у батьків. Але його виховання не дозволяло поводитися інакше. Батько – професор медичних наук, мати – талановита художниця. Тому хороші манери в цій родині прищеплювалися з дитинства.
Батьки не відразу підтримали вибір сина. Адже професія футболіста виглядада несерйозною. Але врешті-решт перевели Дениса до спортивної школи.

Незабаром його завзятість та талант помітили, а вже за пару років він підписав контракт із відомою командою.
Нарешті показався Малиновський: брюнет з хвилястим волоссям і блакитними очима, спортивною підтягнутою фігурою, одягнений в білу футболку поло, сині джинси та кросівки з останньої колекції.

–  Малино! Тримай пас!
Удар ногою - і в повітрі крутилася порожня бляшанка з-під пива. Приземляючись, вона з гуркотом ударилася об асфальт. Ден спритно кинувся вперед, обминаючи суперника та забиваючи гол в імпровізовані ворота. Ними виявився кущ смородини, який ріс поруч із сусідським будинком.
Друзі міцно обнялися, поплескуючи один одного по спині.
- Братику, я дуже радий тебе бачити!

- А я як радий!
Наробивши шуму, хлопці швидко пострибали в машину до того, як сусіди викличуть поліцію.
–  Нюту пам'ятаєш?

–  Звичайно, як можна забути таку красуню, - Ден як завжди вишукано чемний і люб'язний.
Від його компліментів білявка розквітає ще більше. Зупинившись на світлофорі, вона спритно підфарбовала червоною помадою губи. Дівчина уявила фурор, який спричинить її поява на публіці з цими хлопцями.

Друзям хотілося обговорити все, що з ними сталося. Поділитись останніми новинами. Обидва щасливі. Радості додавало і те, що Денис тренуватиметься неподалік міста і залишиться там до осені. Так друзі матимуть змогу бачитися частіше.
Молоді люди не довго думали куди їхати. У клубі було занадто голосно, кафешки вже закрилися, залишився один маршрут – стадіон.
Діставшись місця призначення, друзі змішалися з веселим натовпом.

–  А пам'ятаєш, як ми дітьми тут ганяли м'яча?

–  Так, веселий час був.

–  Навіть не віриться, що мій братик тепер знаменитість, – з гордістю зиркає на друга Максим.
–  Припини, знайшов знаменитість, –  відмахнувся Денис.

–  Малино, твоє обличчя майорить на всіх спортивних каналах. Прийми це як належне.

–  Друзяко, чув і про тебе багато чого: ти тепер вечірками займаєшся?
Правильно чув, - затягнувся сигаретою Макс, –  приходь, побачиш наживо.

–  Постараюся, але з моїм графіком, сам розумієш, кудись вирватися майже нереально. А що у вас з Анькою? –  Киває в сторону дівчини.
Вона весело щебетала, часто сміялася і робила все, щоб хлопці звернули на неї увагу.
Макс зводить плечима і навіть не дивиться у бік білявки. Натомість про щось згадує своє.

–  Зі мною тут нещодавно сталася дивна історія. Я зустрів дівчину…
Максим  кілька секунд мовчить і починає розповідати другові про загадкову зустріч у бухті Фенікс.

– А ти намагався її знайти? – питає врешті Ден.

–  Навіщо? Вона від мене втекла.

-– Але ти не перестаєш про неї думати, правда?

– Ні, я майже її забув.
–   Ключове слово “майже”…
Мимо пробігав Льошка. Видно хлопчина когось шукав. Але раптом якийсь покидьок робить йому підніжку, і хлопчик падає на землю.

– Агов, придурку! Що робиш?! - Закричав Філ. Він підбіг до хлопця і допоміг йому підвестися.

– Ти в порядку?
Женя ствердно хитнув головою, видно було, що він боляче вдарився, бо в очах стояли сльози.
Філ підскочив до кривдника, ледве стримуючи злість.

– Ти що не в курсі, хлопчину тут ніхто не чіпає!

–  Нехай під ноги дивиться, - зіскалився кривдник.
Серьогу він добре знає. Тип нещодавно відсидів за крадіжку, тепер шукав на одне місце пригод.

–  Ще раз повторюю. Жеку не-чі-па-ти, - по складах процідив хлопець.

-– Або що?

–  Будеш мати справу зі мною.