Частина 3 - Стадіон

Вже далеко перевалило за дванадцяту. Але життя на покинутому стадіоні тільки починалося: шум ревучих моторів, гучний сміх і п'яні голоси наповнювали літню ніч неспокійним рухом.

Вночі стадіон відроджувався, здавалося, ось-ось розпочнеться футбол і натовп уболівальників займуть свої місця. Але спортивні матчі тут давно не проводили, тепер на цьому місці в пріоритеті інші ігри. Місце згубне для батьків, які чекали на своїх дітей додому, і магніт для самої молоді.
Це звичайне провінційне містечко з невеликим населенням. Головним скарбом якого лишається море. Тутешні пейзажі притягували: блакитна вода, золотий берег, мальовнича природа. І ціни в місті значно нижчі, ніж на розрекламованих курортах.

Щодо місцевих жителів, то для них море — це основний заробіток. Туристи приїжджали відпочити та їхали далі, а місцевим доводилося жити, виживати та якось крутитися. Найгірші справи завжди взимку, коли можливості на заробіток майже не лишалося. Тоді багато хто кидав свої домівки і виїжджав за кордон у пошуках кращої долі.

Останнім часом стадіон - найпопулярніше місце для молоді. Тут збиралися компанії з різним соціальним статусом та можливостями. Кожен мав свої захоплення.  Немов мурашник, де всі знали своє місце. Тут збиралися прості студенти, зарозумілі мажори, фріки та ще сила -силенна інших тусовщиків.

Макс неквапливо заїхав на своєму мотоциклі. Одягнений у темні джинси, чорну футболку, шкіряну курточку, взутий у спортивні кеди. Простий одяг, ненайдорожчий мотоцикл, і, напевно, ніхто б його не помітив, якби це не був Максим Філатов — відомий у місті, як король вечірок, організатор кращих заходів, генератор найкреативніших ідей.

Хороші організаторські здібності, нестандартне мислення та підприємницька жилка приносять хлопцеві непоганий дохід та роблять його відомим у місцевому колі.
У свої 22 роки він уже мав десятки вдалих проектів та кілька постійних клієнтів. Але Максу цього недостатньо, він мріяв про свою особисту справу: запустити мережу власних квест-кімнат по всій країні.

З 18 років Максим живе один. Мати поїхала до Бельгії у пошуках роботи. Сина залишила на піклування тітки, яка мешкала неподалік. Додому мама приїжджала рідко, переважно вони спілкувалися за допомогою месенджерів. Вона регулярно переводила на карту сина гроші, щоб він нічого не потребував.

Але Максим відчував провину, йому здавалося, що через нього близька людина змушена залишити сім'ю та улюблене місто. І щойно хлопець почав заробляти сам, він відмовився від допомоги матері. І тим самим позбавився від її контролю.
Біля входу на стадіон Макса хтось кличе:

— О, Філ! Вітаннячко! Де пропадав, брате? Чергову вечірку готував?

— Привіт, Жека! — Максим зіскочив  з мотоцикла і радісно поплескав хлопця по плечу:

— Не повіриш, здавав сесію. Ледве з універу не вилетів, зовсім забув про іспити.

— Нудьга! Друже, я тобі не заздрю, —  зі співчуттям простягнув пляшку пива.

— Ти як завжди правий! — засміявся Філ, знаючи його безпосередність та звичку говорити все, що думає. Його тут знали всі. Хлопчик тринадцяти років: завжди веселий, душа компанії. Ніхто його серйозно не сприймав, але й образити ніхто не намагався. Навіть серед мерзотників  недоторканий. Кумедний хлопчина із важкою долею: батько помер, мати алкоголічка…

— Що нового? Розповідай. Давненько я тут не бував.

— Без змін. Жодної динаміки та зростання.
Максим знову засміявся, добродушно тріпаючи Женю за чуприну. Хлопець часто в розмові вставляв окремі слова, чи фрази, які були не зовсім доречними. Таким чином хлопчик намагався підтримати розмову, виглядати розумніше та вагоміше в очах співрозмовника. Де він чув ці фрази, ніхто не знав та й не намагався дізнатися. Всіх це веселило, решта не мала значення.

Макс заспокоївся і серйозно глянув на хлопця. — Як там мама?

— Та все гаразд, обіцяла на роботу вийти. Все добре. Спасибі, що запитав.
Макс розумів, що це брехня. Але виду не показав. Він знав, що хлопчик ніколи не скаржиться, і за це його поважав.

— Я питаю не заради спасибі. Ти ж знаєш, що ми одна команда? Якщо що, звертайся – допоможу.
 І ось, - Макс риється у кишені і дістає купюру, - візьми гроші, купи собі їжу. А пити тобі зарано.

З цими словами він відібрав у хлопчика пляшку пива і, зробивши кілька ковтків, викинув її убік.

— Дякую, друже, вік не забуду! — всміхнувся  хлопчина.
Макс підморгнув, потім підбіг до пікапа, що стояв поруч, застрибнув у його відкритий кузов і скомандував водієві заводити мотор.
Хлопець, що стояв  поруч, кинув Максиму рупор — його улюблений атрибут. Машина повільно поїхала колом, музичні колонки грали на повну. Максим, немов рок-зірка: стояв, випроставшись на весь зріст, іноді навіть помахуючи рукою і підморгуючи дівчатам.

— Увага всім мешканцям стадіону! — Максим засміявся, молодь його зустріла оваціями, свистом та криками. Адже поява Макса - це завжди веселощі та драйв.

— Агов, друзяки, оголошую нове змагання! Чекаю на мініатюрних красунечок, наголошую: мініатюрних від слова міні! І сильних, тверезих, чи наполовину тверезих чуваків! За командою збираємось біля п'ятого сегмента! Один, два-а-а, три! Поїхали!
Умовляти нікого не доводилось, натовп відразу ж мчить у вказане місце.

— Ну що, всі охочі зібралися?

— Так! — молодь радісно скандує. Всі в передчутті розваг.

- Увага, зробіть крок уперед, мужні хлопці!
Цікаво, що майже всі представники чоловічої статі вважали себе гідними такого почесного звання.

— Тепер прийняли упор лежачи… Так, так, ви мене правильно почули!

— Максе, може краще перегони? — відчувалося невдоволення.- Не сьогодні! Ще раз повторюю: прийняли упор лежачи! Хто злякався, біжіть у свої нори! Ніхто нікого не змушує! — але «включати задню» вже було пізно, і більшість прийняла виклик.

— Ось вони, справжні герої! — кричав у гучномовець Максим.

— Ну, а тепер запрошую приєднатися до нас милих дівчат. Ваше завдання — граціозно осідлати хлопців, обхопивши своїми ніжками їхні накачані торси.

— М-м-м, схоже на фільм для дорослих, - вигукнув хтось із натовпу.

— Так ось, завдання дівчаток - повторив Макс, - осідлати хлопців і постаратися не впасти за борт, поки хлопці ... віджимаються! Тож приготувалися!
Дівчата пожвавішали, почали перешіптуватись між собою. Було видно, що ідея стати ближче до улюбленого об'єкта, їм явно припала до душі. До того ж всі хлопці зняли з себе верхній одяг, оголюючи торс — змагання обіцяло стати гарячим!

— Ірусю, стій, — Максим перегородив дорогу пишнотілій дівчині, — пошкодуй Ігоря! — він кинув погляд на худорлявого підлітка. — Обіцяю, наступного разу для тебе теж щось придумаю. Отже, чи всі готові? За моєю командою Тьома включає голосно музику, і ми починаємо! Перемогу здобуває та пара, яка дійде до кінця і не впаде обличчям у багнюку. Коротко кажучи, переможе той, хто більше за інших відіжметься.