перше відчуття

Почнемо з початку...

Тільки сонце з'явилося у віконечку, маленька дівчинка Катя святкувала свій день народження. Їй виповнилося 11 років. Дівчинка була щасливою, адже цей день проводила з найкращими подругами. Вона мала добре серце та щиру душу. Але не все було так чисто й гарно.

Влітку Катя разом із подругами чудово провела свято: багато подарунків та розваг. Але серце чекало чогось...

Минуло декілька місяців. Катя залишалася такою ж милою та доброю дівчинкою з теплою душею. Вона починала мріяти та думати про своє майбутнє.

Одного разу сиділа вона з друзями, гуляла, задумавшись про своє. Та раптом знайшла в мережі відео, де хлопчик хотів познайомитися з її подругою.

Минуло декілька годин — і до них під'їхав парубок: чорняве волосся, яскраві прекрасні чорні очі, світлий характер та добра душа.

— Привіт, давайте знайомитися? — промовив він.

І в цю ж хвилину серце Катюші защеміло так сильно, що вона не могла відвести погляд від хлопця. А він навіть не звернув на неї уваги.

Дівчина з кожною секундою розуміла, що це не просто дружба — це щось сильніше.

Три місяці вони гуляли та дружили. Вона з кожним днем усе більше розуміла, що кохає його сильніше. У її житті була подруга Маша, і Катюша попросила її відкрити хлопцеві свою душу, серце, думки та почуття. Маша так і зробила, але не судилося... Хлопець кохав іншу.

Довго Катя страждала, сумувала, але продовжувала кохати й думати, що все ж зміниться. Та нічого не змінювалося.

Минуло пів року... Катя продовжувала кохати та тримати надію в серці. Одного дня хлопець запропонував дівчатам прийти до нього на день народження. Катя подумала: ось її шанс відкритися йому та самій розповісти про свою душу, серце та почуття. Але не вдалося...

Хлопець зізнався в коханні Маші. Усі в шоці затамували подих. Катюша була на межі сліз. Маша не змогла відповісти хлопцю взаємністю.

Катя стояла між двома світами: світом підтримки дружби та світом любові до хлопця і підтримки для нього. Але вона обрала бути поруч із подругою...

Декілька днів, а може й тиждень, Катя не виходила з дому, довго плакала та не могла повірити, як так може чинити доля.

Та через тиждень вона все ж вийшла прогулятися під відкритим небом. Вийшла — а там Маша в обіймах хлопця, якого Катя так кохала...

Серце Каті скам'яніло. Вона перестала розуміти життя. Але коли підійшла до них ближче, зрозуміла: вони щойно розійшлися. Її сльозам не було краю. Вона була ображена на подругу, але все одно кохала хлопця.

Минув рік. Від хлопця — нуль зв'язку, нуль повідомлень.

Через рік вони зустрілися знову. Він уже змінив безліч дівчат, а вона все ще кохала його. Вони довго дивилися одне одному в очі й не розуміли, що сказати.

Минуло декілька днів — і вони знову почали спілкуватися. Він став головною підтримкою для неї.

Одного дня хлопець написав:

— Давай зустрінемося, разом проведемо час.

Дівчина погодилася. Вона навіть скасувала зустріч із подругою, аби побачитися з ним. Тоді вона ще не розуміла, що робить...
Увесь день Катя ходила по кімнаті, не знаходячи собі місця. Вона годинами стояла біля шафи, змінювала одяг, вкладала волосся, а потім знову все переробляла. Їй хотілося бути для нього найгарнішою. Не тому, що вона хотіла комусь щось довести. Просто поруч із ним її серце оживало.
За вікном повільно згасав вечір. Небо стало рожево-сірим, а холодний вітер гойдав дерева. Катя йшла на зустріч і відчувала, як тремтять руки.
Вона боялася.
Боялася, що для нього це просто прогулянка.Боялася знову прив'язатися ще сильніше.Але найбільше — боялася втратити навіть ці моменти поруч із ним.Він уже чекав її біля старого магазину на розі вулиці. Стояв у чорній кофті, засунувши руки в кишені, й дивився кудись удалину.Коли хлопець помітив Катю, на його обличчі з'явилася легка усмішка. І в ту секунду вона зрозуміла — досі кохає його так само сильно.— Привіт, — тихо сказав він та обійняв її.Для нього це були звичайні обійми.А для Каті — ніби цілий світ нарешті став на місце.Вони довго гуляли містом. Говорили про все й ні про що одночасно. Він розповідав історії зі свого життя, сміявся, іноді випадково торкався її руки. А Катя ловила кожен його погляд, кожне слово, кожну посмішку.У якийсь момент вони сіли на лавку біля річки. Вечірнє місто світило ліхтарями, а вода тихо відбивала їхнє світло.Він не обіцяв їй стосунків.Не говорив про кохання.Не будував спільного майбутнього.Йому було добре поруч із нею.А їй поруч із ним — боляче й водночас спокійно.І Катя починала губити себе в цій любові.
Одного вечора вони разом сиділи біля багаття. Ніч була прохолодною, але поруч із ним Катя майже не відчувала холоду. Полум'я тихо тріщало, а над ними сяяло темне зоряне небо.Катя лежала головою в нього на колінах і мовчки дивилася на вогонь. Її серце билося так спокійно й водночас сильно, ніби саме тут був її дім.Він обережно перебира́в пальцями її волосся та уважно дивився на неї.

— Вгадай, куди я дивлюся? — тихо запитав хлопець.
Катя ледь усміхнулася.
— Не знаю... Може, на волосся? Або на губи?..
Він похитав головою й нахилився трохи ближче.
— Я дивлюся на твої очі.
У ту секунду її серце ніби зупинилося. Вона не знала, що сказати, тому просто відвела погляд, намагаючись сховати сором'язливу усмішку.Полум'я відбивалося в його темних очах, а Катя ловила себе на думці, що готова запам'ятати цей момент назавжди.Вечір став тихішим, тільки вогонь тріщав поруч.

— А в тебе колись був перший поцілунок? — раптом запитав він.

Катя одразу розгубилася.

— Ні...

Хлопець хитро усміхнувся.

— А якщо я тебе поцілую, яка буде реакція?

Вона тихо засміялася від хвилювання та знизала плечима.

— Не знаю...

— Бе-е, — тихо протягнув він і раптом нахилився ближче.

Катя навіть не встигла нічого зрозуміти, як відчула його короткий, несміливий поцілунок.