-14-

За всіма викрутасами долі Ада й забула про те, що говорив Руденко у своєму кабінеті. І що тепер, вона муситиме день вдень бачитися з колишнім та співпрацювати з ним над однією справою. Бо відмовитися вона не може ані від посади, ані від завдань. Це було б дико й до біса дивно, саме тоді, коли мрія стала реальністю. 

Але як впоратися з емоціями, котрі беруть гору над голосом розуму, коли поруч Кирило? Як вгамувати власне серденько та не заподіяти йому ще більшої шкоди? Бо попри образу, котра роками спала в глибинах душі, Ада все ще мала почуття до Кирила. Якби сильно він її не образив, наївне дівоче серце вірило в другий шанс і жадало використати таку ласу можливість, подаровану долею. 

— Мрії закоханої дівчинки… — пробурмотіла Ада собі під ніс, йдучи тротуарною доріжкою до торгового центру, де збиралася купити подарунок для сина. 

Вона намагалася відкинути роздуми про роботу та Кирила десь на задній план, аби, як мінімум не виглядати сумною на святі. І не давати приводу матері для розпитувань. Адже ненька розхвилювалася не на жарт, і кожні кілька годин надсилала їй повідомлення, цікавлячись, як справи. 

Турбота матері була надзвичайно приємна для Ади, але одночасно — вона обтяжувала, бо регулярно нагадувала про біль. Біль, котрий хотіла б забути та не знала як. Можливо, тому що не все було сказано? 

Вкотре вилаявшись собі під ніс, Ада таки зайшла в центр. В середині панувала приємна атмосфера. Люди рухалися туди-сюди, розглядаючи ошатні вітрини, котрі ще не встигли змінити по завершенню святкового періоду, на фоні досі лунала різдвяна музика, а в повітрі витав запах гарячого шоколаду. Аді теж захотілося поласувати там шоколадом та трішечки зігріти після подорожі від дому до торгового центру, і вона, відшукавши поглядом першу ліпшу кав'ярню, поспішила туди. 

Замовивши у дівчинки баристи гарячий шоколад, Ада заплатила й отримавши своє замовлення, сіла за невеличкий столик. Поки смакувала напоєм, витягнула з сумочки телефона та відписала мамі. Запевнила її, що все гаразд й вона дасть собі ради. 

"Подумаєш, колишній з'явився?" — писала вона, сподіваючись, що матір повірить їй з першого разу, — "Він на то і колишній, аби не хвилюватися через нього. Можливо, перша моя реакція й була бурхливою, але це тільки тому, що я не сподівалася його побачити на новому місці праці". 

І майже не збрехала. 

Допивши свій шоколад, Ада покинула затишну кав'ярню, подумки відмітивши, що обов'язково повернеться сюди з сином. Маркус, як і вона, обожнював шоколад. Це чи не єдина спільна риса, бо практично все, що є в Маркові — від Кирила. Починаючи з зовнішнього вигляду, закінчуючи звичками та норовливим характером. Котрий, лишень починає проявлятися. Та Ада вже бачить схожість. І це неабияк крає її серце. Адже бачити щодня точнісіньку копію твоїх нічних кошмарів — ще те випробування. 

Думки, що вкотре за сьогоднішній ранок крутилися довкола колишнього, розігнав настирливий телефонний дзвінок. Дзвонила подруга Марина. І Ада не роздумуючи відповіла на дзвінок.