-7-

— Що це ти збираєшся зробити? — занепокоєно промовила вона, упираючись руками в грудну клітину чоловіка. 

Вона намагалася відсунути його від себе, бо відштовхнути було нереально, та Кирило не зважав на її спротив. Лише усміхався хижо та небезпечно, викликаючи обурення, страх та сум'яття. А ще лавину не потрібних їй спогадів. Бо, яким би болючим не було їхнє розставання, а кохала вона цього чоловіка щиро та віддано. Можливо, саме тому, й досі була одинокою. Або ж не зустріла того, хто б міг зцілити її зранене серце..

— Кирило, припини! — від розпачу, що огорнув та скував її тіло, благально промовила. 

А якщо їх хтось побачить? Вона ж тоді вилетить з цієї роботи швидше, аніж встигла насолодитися думкою про гарний заробіток. А ще ж планувала відпустку з сином. 

Та Кирило й цих слів слухати не став. Він подався вперед, схиляючи голову. Його погляд впав на її губи й мозок Ади заволав про небезпеку. 

Та вона не поворухнулася. Не змогла. І наче заворожена дивилася на те, як наближається обличчя Кирила. Практично не дихала, очікуючи не минучого. 

А коли до зіткнення залишалося всього-на-всього кілька міліметрів, Кирило різко підвівся на ноги та відійшов від Ади. З переможною усмішкою на вустах, він всівся за свій робочий стіл та промовив:

— А тепер можемо поговорити про нашу співпрацю. 

Ада видихнула з полегшенням, коли Кирило опинився на достатньо безпечній відстані від неї. І навіть розправила плечі, відчувши себе вільніше. Тільки серце досі гупало в грудині несамовито. 

Він майже поцілував її! Він майже… 

Вона не пам'ятала, як дісталася додому. У вухах досі шуміло, а в думках була каша. Каша з суперечливих думок, відчуттів. і розлив її там ніхто інший, як її колишній. 

— Кирило… — скільки разів вона повторювала це ім'я, щоночі, вмиваючись гіркими сльозами. 

Бо не могла повірити, що коханий так легко покинув її. Наче й не було тих зізнань в почуттях, довгих прогулянок нічними вуличками столиці й божевільних, сповнених пристрасті безсонних ночей. В один момент все зникло, наче сон. А гарна казочка перетворилася в кошмар. 

А тепер… тепер він повернувся в її життя непроханим гостем. І Ада гадки не мала, що з цим робити. Як і не розуміла того, як співпрацюватиме з тим, хто одним лише поглядом змушує її серденько шалено стукотіти й прагнути втекти, сховатися. 

Що вже й казати про поведінку колишнього. А його провокація? Для чого він затягнув її до свого кабінету та намагався спокусити, поцілувати? Залякував чи попереджав? Або ж просто насміхався з неї, вказуючи, яку владу має над її емоціями та тілом, яке колись боготворив. Колись…

Ада так і не змогла зрозуміти, що відбулося насправді. А запитувати не стала. Їй вистачило того стресу й того, що вона така слабкодуха дозволила колишньому торкнутися себе. Лише щоки, звісно, та все ж. І цього було забагато. Для Кирила будь-що було б забагато та занадто. Адже колись, бувши покинутою коханим, та з його малям під серцем, вона поклялася забути все, що між ними було. І ніколи, та нізащо, не пробачати зрадникові. 

Але ця зустріч… 

Аделаїда дивувалася сама собі. Як вона могла? Чим думала? Чому дозволила? І зрештою, якого біса вона розтеклася калюжею біля ніг цього негідника?