-5-

— Адо, я насправді вас розумію, — Костянтин встав з-за столу, обійшов його і підійшовши до її стільця, зупинився, — Ви можете почати свій випробувальний термін з понеділка. А цими вихідними проведіть час з родиною. Наберіться сил, так би мовити, перед новим стартом. Вони вам напевно знадобляться. 

Ада аж підскочила, почувши таке й кинулася до Руденка. Чоловік різко встав, відійшовши на крок від столу. І Ада, зачарована словами чоловіка, обійняла його, закинувши руки на шию, всім тілом притискаючись до мужнього чоловічого тіла. Й лише відчувши гучне серцебиття свого начальника, заклякла на місці. 

Вона не очікувала від себе такого імпульсу, але емоції просто розривали її. А коли вона зрозуміла, що втнула, відступати було нікуди. Костянтин вже обіймав її за талію, притримуючи. Його рука не рухалася вниз чи вгору, й не провокувала дівчину. Проте, приємне тепло від гарячої долоні Ада все ж відчула. І це навіть збентежило її жіночу душу. Та настільки, що власне серденько застукотіло втричі швидше. Щік торкнувся рум'янець, а губ — легка усмішка. 

В кабінеті повисла тиша. Руденко продовжував притримувати Аду за стан, а вона, склавши покірно руки на його грудях, боялася підняти погляд. І відступити. Адже в міцних чоловічих обіймах було так тепло та затишно, як ніколи раніше. І їй, попри все, не хотілося розривати магічну мить. 

Та коли перший шок від власної витівки минув, в голові оселилася думка, що Руденко розцінить її безглуздий вчинок, як натяк на щось вже зовсім непристойне. Ну хіба мало, що начальнику величезної фірми спаде на думку. А вона ж жадає справжніх стосунків з чоловіком. Не на ніч чи дві, а так щоб до… запаморочення. Хоча, краще не мріяти про таке, навіть не заїкатися, аби знову не страждати. 

 “А може, він саме цього й прагне? Розважитися? І він взяв її на роботу зовсім не через рекомендації. І відстрочку дав не просто так, з розрахунком на особливе відношення. Все решта — відмовки”. 

Попри власні страхи Аделаїді хотілося вірити, що численні статті, прочитані нею раніше, не брешуть. І Руденко справжній джентльмен. Та й просто хороша людина, котра так само поважає сімейні цінності, як і вона. 

— Костя, слухай, справа є... до... тебе... — чийсь голос, до болю знайомий, несподівано різонув по натягнутих, наче тятива, нервах. 

Ада аж здригнулася, відскочивши від Руденка, боячись обернутися. Костянтин же відсунув майбутню підлеглу в бік, і обійшовши свій стіл, знову сів за нього. 

— Кирило, тебе не вчили стукати? — суворо запитав він. 

— Вибач, я не знав, що ти не один, — в голосі знайомого незнайомця просочилися характерні лише його тембру нотки,  — Та ще й з такою красунею.

Ада відчула, як погляд Кирила ковзнув по її фігурці й від цього стало лише гірше. Кров забурлила в венах, розтікаючись по тілу спогадами минулого життя. Вмить стало душно. Захотілося прочинити вікно та вистрибнути… Якби ж тільки могла…

— Самойленко, без твоїх дурних жартів, прошу, — зауважив Руденко серйозним тоном. 

— Добре-добре, не ображайся. Я ж лишень жартую. 

Аделаїда кусала нижню губу, подумки відраховуючи час до вибуху бомби. А коли почула кроки, що наближалися, затамувала подих, й навіть зажмурила очі. Так страшно їй не було навіть шість років тому.

“Чи є шанс, що він не впізнає її?” 

 — А краще б займався справами,  — продовжив Костя, повчаючи підлеглого,  — До речі, про справи,  — він обійшов стіл та підійшов до свого стільця, кидаючи теплий погляд на Аду, що досі стояла непорушно,  — Ось, познайомся,  — ці слова змусили дівчину ще сильніше прикусити губу,  — це наша нова працівниця  — Аделаїда Баста. Адо, познайомся з Кирилом. Він буде твоїм безпосереднім начальником. З понеділка, звісно. 

Ада стиснула руку в кулак й неквапливо обернулася. Повітря покинуло її легені настільки швидко, що вона й не встигла осягнути це. Вдих-видих. Серце, здавалося зупинилося. 

 — Ада,  — промовила невпевнено, підіймаючи погляд на Самойленко. Того самого.  

Перед її очима весь світ перевертався з ніг на голову, позбавляючи здатності мислити тверезо. Все кругом розпливалося. Серце закалатало шалено, з надривом. Біль нестримно заполонив кожну клітинку душі, воскрешаючи в пам’яті те саме минуле, якого вона намагалася позбутися. 

В одну мить вона згадала все: їхню зустріч, бурхливий роман, неочікуване чудо і його раптовий від’їзд. Вона досі не зрозуміла, як зважилася на те все і як змогла продовжити жити без нього, дихати, мріяти, вірити…

 — Кирило Самойленко,  — прохолодно промовив, кинувши гидливий погляд на неї. Притиснув докупи вуста та склав руки на грудях.

 — Ну от, познайомились,  — заговорив Костянтин,  — З понеділка будете працювати в команді, Кір. Візьметеся за організацію весілля цього блогера… як його там…  

 Костя приклав руку до підборіддя, пригадуючи ім'я. Виглядав розслабленим, задоволеним. Кирило ж іскрився люттю та гнівом, пропалюючи в голові Ади не одну, мабуть, дірку.  Сама вона ж відчайдушно намагалася утриматися за реальність й не давати волю сльозам. Та емоції були сильнішими за неї. Здавалося, що вона попросту втратить свідомість прямо перед колишнім коханцем. 

 “Спам'ятайся, Адо! Він тобі більше ніхто!”  — кричав голос розуму, та в серце все одно занило. Надто вже болючими були спогади.  — “І чому саме зараз?”