-1-

Ніч у місті була тихою, але в готельному номері, де розмістилася Ада було чутно музику з ресторану готелю. Вона їй не заважала, а навпаки — додавала відчуття легкості, затишку та спокою. Бо нарешті цей довгий важкий день закінчився і вона могла побути наодинці з собою та думками. 

Аделаїда сиділа на краю ліжка, обгорнувшись ковдрою, і намагалася приборкати хвилю тривоги, що з’явилася після довгого дня роботи з Кирилом. Він був її колишнім, і навіть думка про спільний проект розпалювала в ній суперечливі почуття — гнів, роздратування і той знайомий, неприємний трепет, що змушував серце калатати швидше та гучніше. 

Вони мали організувати святковий захід тут, у чужому місті. Клієнт вимагав бездоганності, а Аделаїда знала: хоч би як їй не хотілося втрачати контроль, поруч із Кирилом усе завжди ставало складнішим. Набагато складнішим. 

Її кімната була затишною, світло м’яко падало на кремові стіни і на ліжко, столик та стілець і невеличкий м'який коврик по середині кімнати, ніби готель намагався створити ілюзію спокою та домашньої атмосфери для клієнтів.  Загалом, було гарно і не дорого. 

Аделаїда ледве встигла злякатися, як почула тихий, ледве чутний звук, що долинав з балкону. 

— Адооо… — пролунав знайомий голос.

Серце пропустило удар. Аделаїда миттєво піднялася і глянула на балкон — там стояв Кирило, темний силует на тлі місячного світла, з легкою глузливою усмішкою.

— Кирило?! — тон її голосу вийшов різким, навіть трохи грубим, — Що ти робиш у моєму номері?!

Він усміхнувся ще ширше, нахилившись ближче, і це здавалося водночас провокацією і викликом. А вона вже палала зсередини. 

— Ти ж сама сказала, що не боїшся викликів, — промовив він тихо, лукаво, й цей тон змусив Аду напружитися. Її щоки набули кольору багрянцю, а в горлі миттєво пересохло. Вона зробила крок уперед, відчуваючи, як по спині бігає холодок, а серце б’ється шалено. Злість, обурення і старі почуття змішалися в одну неприємну суміш, котру хотілося вилити на вловолена обличчя колишнього. Як же він її дратував!

— Покинь мій номер, зараз же! — крикнула вона, голос тремтів, але був рішучим,  — Я серйозно!

Кирило засміявся і цей сміх ще більше роздратував Аду. Він зробив крок уперед, а вона миттєво рушила до балконних дверей, щоб їх закрити. Двері були легко прочинені, і вітер підганяв їх до кімнати, ніби запрошуючи незваного гостя.

— Адооо… — протягнув Кирило, опинившись поруч та нахилившись ближче, — не варто так…хвилюватися…

Його рука несподівано торкнулася її щоки, тепло пальців пробігло по шкірі, і Ада затремтіла, відчуваючи одночасно обурення й неприємний трепет. Він нахилився так, наче збирається поцілувати її, але зупинився в останню мить, залишивши тільки імітацію близькості. А вона вже встигла накрутити себе. 

— Кирило! — її голос став гучнішим, різким. — Відчепися! Це неприпустимо!

Він знову засміявся, відступаючи на балкон, але блиск в очах говорив більше, ніж його слова та сміх: він отримав задоволення від цієї сцени, від її роздратування, від того, що міг впливати на її емоції. Від того, що спровокував її і вивів з рівноваги. Він все ще мав владу над нею. 

— Добре, добре… — промовив він, відступаючи. — Але обіцяю: наступного разу ти сама не зможеш мене прогнати.

Ада різко зажмурилася, намагаючись приборкати серце. Щоки пекли, серце билося шалено, а в голові крутилися думки: “Чому він завжди знає, як вивести мене з рівноваги?”

Вона підійшла до дверей, зачинила їх і перевела подих. Холодне повітря від вікна змішалося з гарячим серцем, а в голові гучно звучало одне: “Це лише початок… Як витримати це все?”