Глава 10.

Наша компанія була не дуже великою, але справжньою. Усі якось зліпились разом бо не було кращого вибору, бо інші здавались фальшивими, бо тут можна було бути ким хочеш. Ми збирались на закинутому стадіоні де ще залишились стійки від баскетбольних кілець і ржаві гойдалки. Кожен приносив щось: Я — солодощі, Клара— дешеве пиво, Томас — свою мовчанку, яку всі чомусь поважали.Того літа вперше Клара закохалась. У хлопця з сусідньої вулиці. Він був повна її протилежність: спокійний, простий, з родини, яка святкувала недільні обіди. Вона сміялась з нього, обзивала «моє ванільне нещастя», але при цьому почала носити сережки, частіше мила голову і відверто світилась зсередини.

— Уявляєш? Він тримає мене за руку перед своєю мамою. Як це взагалі працює? — вона хихотіла, лежачи поруч зі мною на траві, під зорями.

— Може, це і є справжнє кожання?

— Справжнє це коли ти від когось залежиш, а він — від тебе. І це лякає, розумієш? А він ні. А от Томас... він схожий на пожежу. А ти на ту, хто в неї заходить сама.

Це був один із тих вечорів, коли я мовчала довше, ніж треба. Клара обняла мене за плече, ніжно. Ми розуміли одна одну навіть без слів.А з Томасом усе сталося випадково. І водночас дуже очікувано. Це було після чергової п’ятниці, коли компанія розбіглась, а ми залишились удвох у занедбаному будинку на краю міста, де з вікон було видно напівзруйновану електростанцію.Ми сиділи в темряві, і світло від запальнички час від часу освітлювало його обличчя.

— Ти боїшся мене? — спитав він тихо.

— Ні.

— А мала б.

Він був різним але тоді, в ту ніч, у ньому не було жорсткості. Він торкався до мене так, ніби боявся, що я зламаюсь. А я дивилась на його плечі, на синці, що проступали крізь шкіру, і думала лише одне: будь-яка мить може бути останньою.Наша близькість не була схожою на романтичні сцени з фільмів. Там не було ковдр чи свічок. Був старий матрац, запах дощу з розбитого вікна і трепет у грудях. Але я не шкодувала. Бо в нього були руки, які тримали мене так, ніби я єдине, що лишилось в цілому світі. І я вірила в це.Після того він довго мовчав. Потім запитав:

— Ти в порядку?

— Так.

Але в душі я не знала, що зі мною відбувається. Це було як щось нове, важливе. Але й тривожне.Але я не розповіла про це нікому.

Ми сиділи на даху закинутої школи — тієї, куди колись ходили на гуртки, кидали каміння у вікна і залишали графіті під дахом. Осінь тільки починалась.І поки внизу блимали рідкі фари, нагорі світилося мовчання.

— Клара... — я говорила тихо, ніби боялась почути відповідь на власні слова. — Я була з ним. Минулої п’ятниці. Ми… ну, ти розумієш.

Клара не одразу відреагувала. Просто сиділа, дивилась кудись у темряву, щось терла пальцем на залізному карнизі. Потім хмикнула.

— Ясно.

— Ти злишся?

— Та ні, чого б це? Просто моя найкраща подруга лягла з хлопцем, який завжди мене дратував, який не заслуговує тебе, який не вміє любити навіть себе. Все окей.

Її голос був різкий, майже знущальний.

— Ти ж знаєш, як мені з ним… Він це щось таке, що я не можу пояснити. Як магніт. Як небезпека, яку хочеш зрозуміти.

— Небезпека не завжди романтична, Евелін. Іноді вона просто небезпека.

— Я не просила тебе погоджуватись. Просто хотіла... сказати. Бо ти важлива.

Клара встала, різко. Її руки тремтіли.

— А я думала, що ти мені теж віриш. Ти завжди першою все розповідала. А тепер я остання, хто дізнається, що ви спите разом? — вона зітхнула. — Можеш залишатись тут. Мені холодно.

Вона пішла, не озирнувшись.Минуло кілька днів. Мовчанка між нами була оглушливою. І лише на третю добу Клара сама прийшла. Стояла на порозі, у своїй куртці з нашивкою Nirvana, очі трохи запухлі, але погляд прямий.

— Я все ще не люблю його, Ев. І, може, ніколи не полюблю. Але ти моя сім’я. Я маю право психувати, а ти маєш право закохуватись у кого хочеш.

Я підійшла ближче, обійняла її міцно.
Сильно, по-справжньому.

— Дякую. І вибач. Я просто не знала, як сказати, бо сама нічого не розуміла.

— Воно завжди так. Але ти не одна, ясно?

— Ясно.

Їхній сміх пролунав у тиші коридору, як щось рідне. І в тому сміху не було ідеальності була правда, життя і те, що вони досі разом.