Мізантропія

Не від світу цього

Ти мовчиш лячно мовити чужим,

А говориш…

Коли говориш не збагнути їм.

Блукаєш в темряві питань

І не можеш відрізнити правди від буття.

Усе гірке, усе не те.

Не збагнути істину життя.

Скільки бачив, ось і судиш,

З розумом живеш, з ним же і страждаєш,

Дивлячись на все під різними кутами.

Неначе це картина, а ти її оцінюєш

Та з кожним поглядом недоліків все більше розрізняєш,

Так і прагнеш взяти фарби, кисть у руки,

Штрихом майстерним підправити її.

А боїшся…

Боїшся сили не знайти.

Проте знайдеш, не зараз так пізніше.

Штрих шедевром зробити назавжди.

Від заходу до сходу

Від заходу до сходу

Спиш і думаєш,

Від заходу до сходу

У сні мандруєш.

Блукаєш у морі кораблем,

Шукаєш зорі в небі темнім.

Гарцюють коні на воді,

Б’ються об форштевень,

Танцюють на причалі.

Сніжно-білий м’ячик освітив

Колихання сірих парусів.

Пливеш від заходу до сходу

На зустріч теплому сонцю,

Махнеш йому рукою,

Скинеш якір у порту новому.

Від сходу до заходу пробудеш

І знову попливеш

Від заходу до сходу.

***

Помер король

Помру і я,

А світ буде як раніше,

Не може він розрізати

Пута хитрого сплетіння

Без ножа і людини

Щоб того нагострити.

***

Ох вже ці надії…

На них так легко наштовхнутись,

А розбитися об них ще простіше.

Досить лиш закрити очі

І залишиться в тобі

Попіл спаленої душі.

Спробуй

Не так страшно, коли тебе картають

Як те, що гризеш ти сам себе

І не страшно, що сміються

Як те, що соромишся сам себе.

Вони ж не знають те, який ти,

А ти куди більше знаєш ніж вони,

Тож спробуй

Спробуй ти зробити

Чого боявся так завжди.

Життя то довге, то коротке

І не знати як воно піде,

Тож спробуй

І усе у тебе вийде,

А як ні…

То спробуй знову, знову й ще!

***

Світ ніякий та й без смаку

І все більше дьогтю льється

В ложку твого меду,

Усе частіше думаєш: «Ось він розіб’ється».

Та живий і житиме завжди,

Знайдеш ти ще нового меду

І знайдеш собі

Брата по нужді.

Місяць

Схований за стіною океану,

Хвиля за хвилею пливе за ним поволі,

Величається міццю свого шквалу

Котру століттями зібрав у зорі,

Все більшим і блискучим,

Стало більше і ярів

Незліченних краторів, спотворень

Що блудягам тільки й прочитати.

Винятковий фаетон пірне у воду

Ганджів хвилі він розколе

І білий-білий місяць волі

Заблистить у чистім полі.

Три героя

Один пливе по морю,

Другий ховається у плащі сирому,

Третій блукає під сонцем великим.

Кожен йде. Йде до мети.

Кожен долає нові перешкоди.

Перший бореться зі штормом

І на друзки рвуться борти,

Другий крокує з ночі на день,

Тіло промерзло до костей,

Третій черпає ногами піски,

Води б йому, просто води.

Кожен йде. Йде до мети.

Той лає вітриська морські,

Що аж відлуння летить у всі сторони,

Інший дивиться в небо,

Хоче сонце віднайти,

А третій збивається з ніг

І дивлячись під каміння мріє

Про сирість хоча би піску.

Кожен з них несеться в авангард,

Навіть кроку жоден не стане назад,

Не зціпеніють від долі лихої,

Стиснуть руку в кулак.

І шторм утихне,

Сонце взійде,

Дощ почнеться там

Де чекає він.

Вітер в парус,

Луч сонця на плащі,

Крапля бризне на гарячій щоці,

Бо вони йдуть. Йдуть до мети.

Протоієрей

Проходжу коридором часу, ще стільки не збагнув, але стільки вже побачив,

Допоки жив у темряві, завжди стояв в тіні, та варто було на світло вийти

Як збагнув, що в мороку невідання не так вже й страшно було жити,

А тепер я борюся щоб світло не згасили,

Те, що свічкою на протязі стоїть,

Рветься, крутить і ламає, безвісті зникає і знову виникає.

Я страж, що двері зачиняє, вікна закриває, руками захищає.

Мені ніяк не відійти і нової свічки не знайти,

Хіба що стражів стане більше. Але ж де вони?

І теж вони двері відчиняють, знову зникають і знову виникають.

А свічка тане-тане…

Нової не знайти, руками захищаю я її.

Соснове поле

Йдеш собі по полю

Стежиною протоптаною давно,

Сосни як ялинки, кожна вкрита зеленою.

Йдеш собі тропою,

Вдихаєш нікотин і чистого повітря

І спогади несуть в малечий вік,

І дим погрався з легким поривом вітру.

Бачиш сосни тих старих часів,

Колись по зросту такі же як і ти – малечі.

Чути шорох гілля, цвіркання пташок,

Їм не треба злоби чи пожежі

Тільки спокій і затишок думок.

А ти горем упився вдосталь,

Більше жодної краплини чорноти.

Прийдеш до дому зі спокійною душею,

Забажаєш кави,

Зробиш, просто вип’єш,

Просто кави.

Поет-Анархіст