Марення

Відкривши очі Ернест не міг зрозуміти де він знаходиться.

- Доречі ти з чим будеш пити чай?

Хлопчик впізнав голос, але кому він належив не міг згадати, перед очима стояла туманна пелена. 

- О то повернувся?

- Напевно...

- Таки бачу, що повернувся, не буду запитувати де ти був, це твої справи, але добре що ти знову тут. Зажди хвилинку.

Зір став чіткіший і хлопчик розгледів обстановку кругом себе і згадав, що вже бував тут, і що обстановка ця йому ще первого разу нагадала будиночок старенької бабусі. З кружевними серветками і старими меблями. До кімнати звову зайшов Міріан, з ним разом зайшов запах мяти. Ернест вирішив, що він марить, або був ще варіант, що його сили настільки прогресували, що змогли здійснити його бажання і перенести далеко від дому, але перший варіант був набагато реальнішим. Марення пояснювало більше і він вирішив спостерігати до чого вони його приведуть.

- Я зробив нам чай правда не такий, як першого разу, але також не поганий.- Міріан поставив піднос з чашками і заварником на стіл.- Наче відчував, що будуть гості.

- Пахне мятою, це мятний чай?

- Ну незовсім це чорний чай з додаванням мяти.

Ернест взяв чашку з теплим напоєм аби зігріти руки, зручніше вмостився на дивані, який був дуже мяким.

- Прохолодно сьогодні, зараз запалю камін. - Міріан встав з крісла на якому сидів до цього, підійшо до стіни напроти Ернеста, там по обидва боки були розміщені камяні полиці, заставлені різними фігурками і тарілочками, а по центру був металевий великий щит з зображенням ворона. від дотика чоловіка щит поїхав в гору і сховався десь в стелі, на місці нього показався камін.- Зараз запалим і буде тепліше, я не так давно сюди переїхав, тут до цього жила моя бабуся. Насправді цей будинок не мав дістатися мені, так як я самий наймолодлий її внук, але всі останні родичі добре влаштовані, тому мені пощастило. Згадав, а ти родичам повідомив де ти?

- Так звісно.- Збрехав Ернест і надпив чай.

 Камін швидко розгорівся, Міріан дістав пару полін з скритої ніші, в кімнаті стало тепліше.

- Подивися, сніг пішов.

І справді розвернувшись хлопчик побачив за своєю спиною вікно, за яким ішов великий пухнастий сніг,Ернеста не так здивував сніг, як те що вікно не закрите на ставні і через нього можна бачити вулицю, двір, паркан і сусідній будинок, але коли мариш  і не таке побачиш. 

Десь почувся тихий стук, Міріан вийшов і за хвилину почулися голоси.

- Доброго дня.- Тихий жіночий голос.

- Доброго дня.- Здивований Міріан.

- Ви запрошували мене на чай.- Радісний жіночий голос.- Чи я не вчасно.

- Та ні звісно вчасно.- Більш збентежено Міріан.

- Можна я зайду?

- Так звісно проходьте.

До кімнати зайшов Міріан і тихо прошепотів Ернесту.

- Я тобі дещо скажу і ти маєш мені повірити. Якщо коротко то тебе бачу тільки я. В мене такі здібності.

- Як це?

- До мене прийшла сусідка і вона тебе не побачить, і ні вона не сліпа.

- Я постараюся зрозуміти.-Ернест вирішив не вникати в подробиці, тай скоріше всього це тільки сон.

До кімнати зайшла красива молода жінка, її чорне волосся хвилями вилося по плечах, зелені очі іскрилися відзеркалюючи тепло каміну. Ернестові здалося, що він її вже бачив і не раз. Як і говорив Міріан вона його не помітила, сіла поруч з ним на дивані, поставила на стіл корзинку з печевом.

- Я не знала, яке краще підійде до вашого чаю, тому приготувала декілька видів.

Міріан зашарівся, але присутність хлопчика добавила йому відваги.

- Ви знаєте у мене декілька десятків видів чаю.

- Тоді я довірюся вашому вибору.

Міріан вийшов. Аромат печива манив Ернеста, він не витримавши потихому дістав одненьки, жінка поглянула в його сторону і посміхнулася. Орін спочатку подумав, що його новий знайомий його обманув і зараз його відчитають  за поцуплене печиво. До кімнати вернувся господар з розносом в руках на якому тихо позвякували чашечки об заварник.

- У вас тут затишно.

- Так.- Зібрався з духом Міріан.- Ніяк не зроблю ремонт, ця обстановка повертає мене в дитинство.

- Так розумію.

- А як ваше полювання?- Запитав господар, наливая чай  в чашки.- Багато снорків знищили?

- Ви знаєте не погано. Знайшла нове кубло, ви представляєте, вони або стали розумніші, або хитріші. Як ви думаєте де було їхнє гніздо цього разу?

- Навіть не знаю. Зазвичай вони виривають собі глибоку яму, або знаходять старий міст, але  частіше всього це яма в яку вони затягують невинну жертву.

- Ви праві, але цього разу вони  зробили своє гніздо в будинку на окраєні міста, нажаль вся родина що жила там не вижила...

- Але ж світло.

Ернест  забув, що його не бачуть уважно слухав і жував шоколадне печево.

- О так, ви не повірите.- Жінка відпила ароматного чаю.- Вони закрили вікна, позвалювали на підвіконня гори лахміття, а в деяких кімнатах заколотили їх дошками.

- Неймовірно!

- Так, але давайде не будемо про сумне. Снорків та інших монстрів у мене в житті вистачає, а от такого чаю не було ще ніколи.

- Якщо захочете я можу вам допомогти наступного разу в полюванні, все таки я теж відьмак.

- Дякую, я буду рада. Доречі мені відомо, що ви відьмак. Тай в нашому селі  з часів його заснування живуть лиш відьми і відьмаки.

- Справді, я і забув.