Спека

 Ернест покинув пляж так швидко, як тільки зміг, але він не поспішав  відправитися в лабораторію поліції, аби провести аналізи, так як  його власна лабораторія була далеко. Хоч постійного містя проживання він не мав, але власна лабораторія в нього була. Йому захотілося відправитися в місте, де він міг безпечно дізнатися багато інформації, без зайвих очей і ушей.  Тому не довго думавши Орін вернувся до порту, пройшовши до віддаленого куточку де ніхто давно  не ходив, хоч Ернест давно не був у цьому місті, але памятав всі його таємниці. Приоткрив старі двері в не менш старій огорожі, що відєднувала порт від торгової вулиці, через ці двері він потрапив на невеличку вуличку, яка знаходилася за рядом крамничок, які стояли щільними рядами, колись сюдою поставляли свіжі продукти і товари прямо з порту, але через те, що ринок збільшився і змінив розташування багатьох крамничок, старим шляхом перестали доставляти, тай він  не сильно скорочував час доставки і став не зручним. Але залишилося декілька людей, що справно користувалися цим ходом. Крамнички з цієї сторони мали не такий презентабельний вигляд, як з лицьової сторони, так як їх ніхто тут не бачить, тут було прохолодніше чим на пляжі. Майже всамому кінці проходу було єдине повністю уходженне приміщення, свіжо викрашені салатові стіни, старий деревіний ящик на якому стояв горщок  з ароматними квітами і двері вифарбовані під колір стіни. Двері тихо скрипнули і відкрилися, Ернест зайшов в середину складського приміщення, в повітря похло спеціями. Рівні ряди полиць з обережно роставленими ящиками і мішочками, багато торгових вітрин могли позаздрити такому порядку.  Швидко пройшовши це приміщення він вийшов до світлої, просторної кухні, життя на якій кипіло. Повара місили, різали, змішували, крутили, сервірували і рухались так швидко та майстерно, що Ернест  не став навіть лічити кількість людей. З усього натовпу виділявся лиш шеф-повар, він був здоровий, широкоплечий  і височів над усіма своїм двохметровим ростом. Ніхто не звернув увагу на незваного гостя чим він скористався і вискользнув в коридор, що відокремлював кухню і зал з гостями, але він не вийшов в двері залу, а звернув до сходів, що вели на другий поверх будівлі, там від зайшов через красиві масивні двері до кабінету в якому стояв запах моря і свіжої деревини з якої були зроблені новенькі шкахи і стіл біля вікна. За вікном виднілося безкрайнє море, легкий вітерець колихав світлу штору. Двері тихо відкрилися і до кабінету зайшла маленька,сива жіночка з горщиком квітів у руках. 

- О Ернесте, нарешті ти вирішив відвідати стару шкапу...

- Та ви не...

- Ой не починай я маю зеркало і знаю скільки мені років.- Жінка поставила квіти на підвіконня і сильно обняла гостя, який нахилився до неї.- А ти підріс. Мені говорила, що ти сьогодні вже приходив до нас, але я була в торговій гілдії, хоч вона і в сусідньому будинку, але я не встигла прийти, як ти вже пішов.

- Маріє, розумієте справи...

- У вас завжди справи, у мене теж справ вище криші.- Марія усміхнулася -. Хоча син наполягає, що я маю вже дома сидіти і займатися своїми грядками, хоч повір я встигаю все і тут папери провірю, і дома ще все пороблю.

- Вам рівних не має...

- Та знаю я не льсти мені. А давно ти вже в нашій чудовій  столиці, в нашому славетному місті, внашій Мореї?

- Приїхав бісля зникнення містера Біна.- Ернест втомився дивитися на жінку зверху вниз тому присів на стілець біля столу, вона послідувала його прикладу.- Я чув, що місто перейменували, але чомусь думав, що це вигадка.

- Так вирішили, що столиця не може бути Приморськом.- Жінка подивилася уважно на гостя.- Нажаль я не допоможу тобі в пошуках Біна, але я впевнена, що він живий.

Ерест не відповів їй,  поглянув на краєвид за вікном, на тихі морські хвилі. На дворі стало ще спекотніше, він машинально позіхнув декілька раз.

- Спека розморює. Давно не було такого спекотного літа, напевно років десять тому було так само. Ернесте, ти ж не проти пообідати в мене.

-Маріє, я б зрадістю тільки справи чекають, я до вас...

- Розумію.- Марія підвелася, натисла на кнопку виклику  на телефоні і підійшла до гостя.- Ти схожий на свою матір. Прийдеш завтра, я не потерплю відмов, а зараз тебе проведуть.

Двері тихо відкрилися на порозі стояв юнак, один з працівників кухні, він вивів Ернеста на головну торгову площу в обхід головного залу.

Марія сиділа в своєму кріслі дивлячись на стільчик де щойно сидів її гість. Її спокій потривожив шеф-повар, він тихо зайшов до кімнати з маленькою чашечкою в руках.

- Мамо, я приніс добі твій відвар. Коли ти хочеш аби тобі подали обід?

- Дякую милий, але обідати буду пізніше, я трохи подрімаю тут.

- Добре...

Кремезний чоловік з легкістю і грацією пройшов до столу, поставив чашешку і пішов не промовивши більш нічого. Марія відпила гарячого відвару, поставила свою чашечку назад на  стіл, сіла зручніше в своє улюблене крісло і задрімала, лиш сонячний промінь вигравав на стінках біленької чашечки і на її золотій окантовочкі.

Ернест, не довго гуляв його знайшов поліцейський і попросив пройти з ним до відділку.