Смуток

Сьогодні день для Марка Крама почався паршиво. Ніщо  його не радувало, ні чудовий костюм, ні ароматна кава, яка коштувала непристойно дорого, ні новий випуск його улюбленої газети. Сьогодні знову на обкладинкі красувався зникший власник пекарні, ні Марк не хотів бути на обкладинкі, він там був  і не один раз. Але щось його турбувало і засмучувало. І коли дворецький подав йому портфель, він задумався, що потрібно було років десять назад погодитися на ту посаду в парламенті. Сівши в своє нове авто, під обожнювальний погляд водія, він зрозумів, що його турбує не втрачена можливість, тому що він має все, тай в будинку парламенту він буває дуже часто, з його думкою погоджуються всі, всі його поважають, саме його. В нього є все, все що можна бажати.

Прочитавши за сьогодні декілька чудових лекцій про жахливий вплив магії на життя людей і про користь антимагів. Відчув знову хвилю смутку, тому під хвилею бурхливих аплодисментів від студентів, він вирішив, відминити обід з якимось депутатом і провести час на самоті з своїми думками. Тому коли водій запитав куди їхати, він на хвилину задумався і згадав лиш про дишеве кафе в якому він обідав лиш один раз коли сам був студентом, але назву кафе він не згадав, лиш попросив відвести його  до торгової гілдії.  Виявилося, що дешева кафешка давно змінила свій статус, тепер це шикарний ресторан під  опікою торгової гілдії. Пообідавши там і зустрівши напевно всіх своїх знайомих, Марк  вирішив провести час на самоті, прогулявшись торговою вулицею з дорогущими крамницями, вітрини яких можна було вважати витворами мистецтва, звернув на торгову площу для бідніших за нього, гуляв тісними рядами, поруч з запахом чогось дешевого, смаженого, чогось чого давно не було в його житті. Відважившися він придбав жирний і дуже засмажений пончик, а потім замовив ще десяток собі додому. Смуток відступив, не надовго, він гуляв, вийшов на пляж, милувався портом з цієї відстані відчував себе в безпекі від метушні, що панувала на причалі, від людей що звідси здавалися лиш маленькими цятками. Знявши свої дорогущі туфлі, погрузив ноги в теплий пісок, його радувало що він рішився на це, хоча шкарпетки він так і не зняв. Хвилі безтурботно то прибігали до нього, то тікали від нього, десь під хмарами кричали чайки зустрічаючи і проводячи кораблі. Крам зайшов по кісточки в теплу воду, кинувши свій піджак на купу з взуттям, підставив обличчя теплим соняшним променям. Хвиля холодного смутку обпекла йому спину, почувся тріск, ніби розбили щось дуже тяжке і скляне. Обернувшися він побачив знайоме обличчя. Марк на якусь мить подумав, що дивиться на своє відображення, тільки молодше на декілька десятків, самовпевнений погляд, брюнет з зачіскою, що виглядала такою звичайною, але часто бувала на сторінках  чоловічих журналів, його одяг здавався звичайним, але за кілометр можна було зрозуміти його ціну. Крам замислився про те відколи він судить про людей за його зовнішній вигляд, але його роздуми перервав незнайомець.

- Вибачте, я лиш заберу це і піду по своїм справам.- Він нахилився, витягнув з кишені білий платок і обгорнув ним кулю в якій ще щось бурлило, кипіло люттю.- Як ви себе відчуваєте, голова не крутиться, я попрошу вас почекати трохи, я визву поліцію і вони доставлять вас до лікарні.

- Все добре. А ви ?

- Ой вибачте Ернест Орін.

- Марк Крам, я Марк...

- Крам, я вас знаю, я був на вашій сьогоднішній лекції.

- Як не дивно здається і я вас знаю.- Марк зробив вигляд, що згадує.-  Ви антимаг. Я читав про вас в сьогоднішній газеті, стаття про зникнення пекаря.

- Я вибачаюся, потрібно буде заборонити їм писати такі статті.

- Ви так і не розкрили цей злочин.- Смуток відпустив, до Марка повернувся його сарказм.- Зникнення пекаря і вбивсто.

- Так не розкрив.- В голові Ернеста майнула одна думка.- Я б відвів вас в якесь безпечне місце, але  он вже іде інспектор, він вам допоможе. Може ви і не зрозуміли, але на вас напала щойно відьма і мені час зайнятися роботою антимага, ви розумієте.

- Так розумію.- Марк розуміюче посміхнувся.- Всіх свої обовязки.

Ернест Орін швидко покинув пляж, в його руках була куля  заточеною відьмою, що злегкістю визивала смуток, навіть знаходячись в пасткі, але її сила не діяла на нього, бо в його голові і так вистачало турбот. А от Марк Крам провівши декілька годин під пильним наглядом лікарів і відповівши на декілька запитань полісменів, був задоволений своїм життям. Ніхто з його оточення не могли повірити, що за ним вела полювання відьма і що вона напала на нього, після декількох переказів цієї історії заступник директора знову став героєм, який допоміг антимагу вполювати страшну відьму. Наступного дня його обличчя було на обкладинках всіх газет і журналів, він був знову на висоті.