За дверима спогадів

    Не велике містечко жило своїм життям. З сходом сонця, мешканці покидали свої будиночки і вирушали по справам.Життя кипіло: двірники мели; продавці продавали;квіти- квітли;молоді дівчата збивалися в маленькі зграйки, сміялися і розглядали вітрини; школярі сиділи за партами; птахи літали; коти спали. Всі були при ділі, місто жило з першими променями сонця, життя закіпало, але з заходом все мінялося,  вулиці пустіли, всі вікна білих будиночків закривалися деревяними важкими ставнями, квіти в горшках заносили в будівлі, тварини ховалися. 

- Він запізнюється.- Прошипіла жінка поправляючи білу хустину на голові.- Може з ним щось трапилося? Може його вже впіймала відьма?

- Сонце ще повністю не зайшло.- Промовив її чоловік, склав газету і поглянув на годинник, що тихо цокав на стіні. - Так ще є час. 

- Ти завжди такий безпечний...

- Патриція, а ти завжди панікуєш. Краще слідкуй за духовкою.

Жінка різко розвернулася і швидко відкрила духовку, также швидко витягнула з неї протвінь з пирогом, поставила його на стіл, а замість нього до духовки відправився новий протвінь. 

Патриція Парк все своє життя провела в невеличком кафетерії, яким управляли колись її батьки, тут вона познайомилася з своїм чоловіко, виростила дітей і відправила їх у вільне життя.  Ніхто не знає коли в неї розпочалася її паніка і страхи, але ніхто не перечив їм. Аби підтримати сестру до рідного дому повернулася її молодша сестра Ельма,  повернулася не сама, вона принесла з собою гамір і радість у вигляді трьох річного Ернеста. Звісно Патриція знала, що хлопчик не син її сестри, так як її чоловіка містера Оріна ще пять років тому вбила відьма, але вона так і не запитала сестру чий він. 

До кухні зайшла Оріна, вона тримала в руках кошик з фруктами. Оріна хоч і молодша, але вона була спраніша за свою сестру ( повніша), але спритністю і зовні була схожа на неї, однакові сірі очі, кирпаті носи, ямочки на щоках, білі хустки, які вони одягали для роботи на кухні. Можливо аби в приміщенні було більше світла можна б було більше сказати про них, але всі вікна в двохповерховому будинку були завішані світлими шторами, за якими були міцні ставні, які не відкривалися вже більше двадцяти років, тай напевно за цей час їх петлі заржавіли і не пітдалися б на спробу відкрити.

Патриція зхвильовано підскочила до сестри.

- Я не знаю, що ви думаєте. Дитина ще не дома, а ви спокійні...

- Сестро ти про що?

- Як про що? Ельма, ти ще запитуєш? Сонце зайшло дві хвилини назад, а Ернест не дома. Ти хочеш і його втратити?

Ельма вирішила, що з сестрой краще не сперечатися , тому тихим мелодійним голосом промовила, не дивлячися на Патрицію.

- Сестро, Ернест дома, він помиє руки і прийде, я сама забрала його з школи ще годину назад. Він допоміг мені збирати фрукти в саду.

- А попередити ти не могла?

В суперечку втрутився містер Парк.

- Патриція, дуфовка зараз буде диміти. Я хотів тобі допомогти, але ж ти сама відмовилася.

- Любий, не вмішуйся коли я розмовляю з сестрою...

Містер Парк перебив тераду дружини легким жестом руки, він вказав на піч з якої піднялася темна думка. Та в свою чергу швидко відкрила піч і заглянула в середину.

- Як так ? Я щойно поставила це деко сюди.- Почала причитати Патриція.- Вони ще не готові.

Ельма посміхнулася так щоб її сестра цього не помітила. Містер Парк підняв собі трохи настрій. З сестрою дружини в нього були чудові відносини, він любив її як сестру і дуже поважав її покійного чоловіка. Дехто сказав би, що в них занадто гарні відносини, але їх дружба ніколи не переходила межу дозволеного, то дого спільна таємниця завжди зближала.

- Сестро, ти краще присядь.

-Ельмо, не має мені часу сидіти, щей духовка витворяє казна що.

В коридорі почулися тихі, не рішучі кроки. З- за дверей показався Ернест. Він був настільки блідий, що під шкірою виднілися сині прожилки вен, через темні кола під очима він був схожий на Єнота. 

Патриція хотіла насварити його, але поглянула  на нього і змирилася з усим. 

- Як в школі ?

-Як завжди.- Хлопчик сів на стільчик поруч з містером Парком.- Нудно і всі бояться...

Патриція скоса глянула на сестру і на хлопчика.

- Ернесте, ти ж наєш, що вони бояться не просто так. Тобі ще раз розповісти чому?

- Ні...

- Патриція, дозволь мені виховувати свого сина самій.- Ельма підійшла до хлопчика і рішуче глянула на сестру.

- Він не ...

- Патриція, не лізь в не свої справи.- Промовив зненацька містер Парк.- Я розумію, що наші діти дуже далеко, ми не зможемо їх більше побачити. Але Ельма права він її син, і вона має вирішувати сама, де він буде навчатися, і як їм жити. Ельмо, візьми Еріка і повечеряйте на горі. Патриція, духовка.

Поки господиня відвернулася її сестра забрала свого сина і вони вийшли в коридор, тільки тут вона зрозуміла, що в неї в руках корзина, поставила її на підлогу і поволі пішли до сходів.

- Ернесте, любий мій, не засмучуйся. І не бійся нічого, що б не трапилося.

- Я не засмучуюся і не боюся. Просто...

- Любий я розумію тебе.

    Патриція зняла фартух і втомлено сіла біля чоловіка.

- От за що мені це все?

- Патриція, не задавай дурних питань.- Містер Парк підвівся і направився до дверей.- Ходімо нагору.

- Я ще приберу і прийду. Зробити чай?

- Так, якщо можна.

Коли Патриція зосталася одна, вона дістала на полиці банку з заваркою, трохи подумавши, оглянулася, переконалася, що ніхто не слідку, підійшла до столу, поводила рукою під його кришкою і дістала конверт. Її руки трусилися, коли вона витягнула з конверту декілька фото. Фото її родини, її дітей. Сльози навернулися на очі, горе  душило і розривало з середини. Чи я вина? Хто в сьому винен? Вона, чоловік, обставини, хто?

Чайник закипів.