Пекарня містера Біна

Світло тихо пробивалося крізь крони дерев . На  ніжній молодій траві , перлинами розсипалась роса, бутони квітів ще не відкрилися після нічного сну, тихо колисалися під легеньким вітерцем. Парк був порожній, як і завжди в цю пору дня, це вже о восьмій годині тут буде повно людей, що поспішатимуть через парк на роботи і навчання, будуть іти вони сюдою не тому, що так швидше добратися, а тому що тут знаходиться єдина пекарня, яка дивом отримала дозвіл на підприємництво в центральному паркі, під самим носом в міністерства культури. Ходили розмови, що власник даної споруди в молодості працював в місцевому будинку парламенту, що його зв’язки не давали нікому наступити на його горло. Тай чудова і якісна здоба говорила краще всіх і дивовижним чином закривала роти навіть тим хто давно погрожував перенести пана Біна з його бізнесом в торговий район.

Пан Бін якраз виставив останню порцію свіжих булочок на вітрину, де вони мали охолонути і відпочити до приходу перших покупців, потім не спішно ввімкнув кавовий апарат, заварив дві порції кави для себе і його постійної відвідувачки пані Клементини, вона що ранку пробігала повз, але години на дві залишалася аби поринути в чудові спогади про минулі часи. Тільки з появою перших відвідувачів вона згадувала про справжній час і про те, що в неї не має часу на розмови. Хоча пан Бін знав, що часу в неї повно, бо в людей їхнього віку зазвичай часу вже повно.

Якийсь різкий звук перервав роздуми пана Біна і він рішуче пішов перевірити, що трапилося, тому що це не міг бути його помічник бо той вічно запізнюється.

Пані Клементина вже цілих п’ять хвилин крутилася біля входу до пекарні, але власник так і не з’явився, привітно літньої тераси, завжди говорила, що не має часу і махаючи їй. Вона хвилювалася, не так за Біна, він все таки  молодший за неї, як за те що не отримає свого безкоштовного пригощання, не дізнається свіжих новин і не по вихваляється ненароком своїм новим костюмом. Зрештою цікавість перемогла її і вона потягнула на себе ручку дверей, що легко відкрилися .В середині було тихо, лиш аромат свіжої здоби і кави свідчив проте, що пан Бін все-таки приступив до роботи, просто десь відволікся.

-Пане Біне .-Тихо промовила відвідувачка.-Де ви? З вами все добре. Знаєте в мене не має часу.

Клементина тихо пройшла до дверей, що вели до підсобних приміщень, вона вирішила скористатися ситуацією і нарешті потрапити до диво кухні Біна, тай по можливості поглянути хоч краєм ока на збірник рецептур дуже хотілося.

Тишу розірвав жахливий крик.                                     

 Біля кафе зібрався натовп із зівак, ніхто не поспішав ні на навчання, ні на роботу. Нарешті в їхньому місті відбуваються хоч якісь події, погані, але новини.

-Шановні громадяни, прошу вас розійтися по своїм справам. Тут не безпечно залишатися .- До людей вийшов полісмен, він сумно дивився на натовп. – Все що вам потрібно ви дізнаєтеся з вечірніх новин. Будь ласка, не заважайте роботі професіоналів.

Натовп і не думав розходитися. Поліція огородила  приміщення з усіх сторін, аби ніхто не потрапив до приміщення. Час ішов. До полісмена підійшов напарник і щось прошепотів йому.  На них зосередилися  погляди з натовпу.  Повітря замиготіло . Погляди спостерігачів помутніли, вони розвернулися і почали розходитися, то і діло зіштовхуючись з кимось. За якусь хвилину всі розійшлися, залишилися тільки два полісмена , молодший від здивування відкрив рота. Старший посміхнувся і виразно промовив.

-Оріне , я гадав , що ви анти маг , а ви займаєтеся магією.

Ніби ні звідки з’явився високий, молодий чоловік. На ньому була легка чорна куртка, яку він не застібнув і біла рубашка, його темне волосся весь час куйовдив вітер.

-Інсекторе, лише дозволена магія.

-Зрозуміло, ми вас уже зачекалися…

-Розумію, але я був за містом у справах прибув як тільки зміг .- Орін  подивився через вітрину на прилавок з випічкою, запах якої так і манив..

- Інспекторе, що трапилося?

-Напад відьми, ми не заходили в середину, по ясним причинам…

-Ви сканували приміщення?

-Так. По нашим даним там знаходяться два тіла. Чи відьма ще там не відомо, але приміщення просякнуло її пакосним духом.

-Зрозуміло. Ви тут у двох?

.- Так залишилися тут чекати на вас. Якщо для цього діла вистачить вас одного, то для того аби не пустити нікого в середину вистачить нас двох.

Орін не відповів ні чого , просто направився  в середину пекарні.

-Інспекторе, а чому він так розмовляє з вами? – Обурився молодий полісмен .-Він зовсім не схожий на анти мага.

-Нагадай мені,як тебе звати і скільки ти вже служиш?

- Інспекторе...

-Запам’ятай не тобі вирішувати хто на кого схожий і кому ким бути. В нього своя робота у нас наша.

Всередині було тихо Орін ступав обережно, прислухаючись до звуків навколо, але єдиний звук лунав з його власного шлунку, він хотів їсти ще з вчорашнього вечора. Він пройшов до підсобних приміщень стараючись не дивитися на вітрину.  Кухня була світла і порожня, лиш запах випічки, що не встиг вивітритися.

За спиною почулися кроки. Оріон обернувся і побачив молодого полісмена, той стояв на порозі кухні, розгублено дивлячись уперед, на його скроні з’явилася краплинка поту, він зблід.

-Що ти тут робиш?!- Зірвався на крик анти маг  .- Чого вас тільки навчають?

Він схватив полісмена за руку і різко смикнув у свою сторону, той не втримався на ногах, як маріонетка в руках ляльковода, слухняно пішов туди, куди смикають його ниточки. Тонкі сірі пальці випустили свою здобич, залишивши лиш мітки на одязі. Порожній, холодний погляд відьми зосередився на Оріну. Відьма була схожа на покійника, якого забули похоронити. Лахміття звисали з її тіла колихалися.  Вона не витримавши доторкнулася спочатку, до брудного лоба, прикрила долонею очі і кинулася на ворога, але врізалася в невидиму перепону. 
  Авто швидкої допомоги заїхало за поворотом.  Інспектор проводив її поглядом. Вони з анти магом сиділи на одній із лавочок парку.