Розділ 3

- Маркетингова стратегія, яку пропонують наші аналітики для просування IT-продукту на ринку, є вигідною і водночас безпрограшною. Завдяки даному планові, що лежить перед вами, ми зможемо глибше проаналізувати потребу нашої таргетингової аудиторії, - бубонів директор фірми, незграбно поправляючи свій костюм якогосб жахливого брунатного кольору. - Прошу ознайомитися із вищезгаданим планом до наступних зборів. Дату ми повідомимо пізніше. Наразі нараду закінчено. Був радий вас бачити сьогодні.

- Ну і неприємний, - поплескав Максима по плечу Андрій.

- Ти про кого? - не зрозумів хлопець.

- Про нашого директора. Про кого ж ще? Ти, до речі, чому так похнюпився? Невже мама виховувала свого синочка?

- Знову ти жартувати? Я ж казав, що Настуся - найкраща мама у світі. І зовсім я не розклеївся, робота виснажує.

- Тут і не посперечаєшся. На нас, стажерах, воду возять. Ми виконуємо усі функції одразу. І розробники, і маркетологи, і секретарі.

- До біса обов‘язки. Я про те, що робота притупила усі мої відчуття і емоції. Я нічого не бачу, крім цього офісного приміщення і незрозумілих зустрічей у барах.

- Ого! Здається, наш малий скис. Ні, Максиме, я тебе з дитинства знаю. І не дозволю тобі мовчки помирати. Зараз же збирай речі і поїдемо потренуватися до спортзалу. Чорти б взяли ту обідню перерву!

Це був Андрій, якого він знав: гострий на язик, швидкий і непохитний. Нічого не змінилося зі шкільних років. Максим усміхнувся і підморгнув якомусь колезі, який саме намагався прошмигнути на обідню перерву.

Погода вигравала теплом і водночас дражнилася теплим бризом, який ніби заблукав серед переповнених вулиць Києва, не знайшовши дороги до моря. Андрій розігрів двигун і ввімкнув музику. Imagine Dragons кидали свої звуки і слова на поталу жадібним слухачам і меломанам.

- На зустріч здорову способові життя! - пафосно продекламув він.

- Рушай вже, Гораціо, - засміявся Максим.

Чи бачили ви вулиці Києва у час-пік? А чи бачили ви їх у такий час влітку? Якщо ви затятий любитель природи і спокою людської душі, краще залишайтеся за містом чи тікайте подалі від цього розпеченого дракона. Куди й подівся легенький вітерець, лише палюча зірка посеред неба викликала перехожих на дуель. Здавалося, поразка неминуча. Але, знаєте, кияни теж не в тім‘я биті: усміхаються, наповнюють Хрещатик і всесвітньо відомі заклади швидкого харчування, ще й дражняться пляшками мінеральної води. А сонце сердиться...

Максим і Андрій вилізли зі спортивного Audi і без зволікань відчинили двері столичного спортзалу. Там їх зустрів усміхнений хлопчина на рецепції, а із найближчих дверей поспішно вибігла назустріч тренерка.

- Хей, малята, де вас носило? - Ірина обожнювала називати людей малятами.

- Привіт! Робота, робота і ще раз робота, ти ж знаєш, - усміхнувся, ніби перепрошуючи, Максим.

- Ну і клопіт мені з вами. Тоді швиденько переодягайтеся і мерщій тренуватися, дітки! - засміялася оптимістична тренерка і повернулася до зали.

Роздягалка увібрала запахи тіл. Дитячих і дорослих. Спортивних і початківців. Тих, які випромінювали красу і тих, які повсякденно повторювали: «Я жахливе, я потворне».

Андрій підморгнув Максимові і нашвидкоруч стягнув свою футболку. Його м‘язи так і кричали про те, що їх щодня експлуатують і змушують хизуватися, аби господар отримав шквал схвальних компліментів. Максим не відставав, і через секунду ще один прекрасно доглянутий торс «осяяв» буденність роздягальні. Тепер хлопці стояли один напроти одного, і між ними відбувалася якась невидима боротьба. Зараз мав настати той вирішальний момент, коли арбітр оголосить переможця.

- Ходімо! - вивів Максима із якогось чудернацького гіпнозу Андрій.

Арбітр оголосив Андрія переможцем.