Розділ 1

Читачу та читачко, ця історія непередбачувана та незвична! Початок може здатися банальним, але це розгін перед стартом. Наберися терпіння, бо попереду тебе чекає історія про справжню дружбу, не шаблонне кохання і красу життя крізь призму жорстокості. Приємного прочитання!

 - Юначе, ти знову забув поставити машину на паркувальну стоянку! Я зробила це сама, - м‘який, з нотками хрипіння, голос увірвався до сонячної кімнати. Там він наткнувся на величезне ліжко і  хлопця, який по-дитячому усміхався уві сні. 

Не отримавши жодної відповіді, голос явно роздратувався:

- Невже ти досі в ліжку? Скільки разів тобі повторювати, що вечірки - не найкраще місце для серйозних людей!

Реакція, вочевидь, барилася, бо сонний хлопчисько лише перевернувся на інший бік.

- Ну знаєш! З мене досить! - шаленою блискавкою розітнула мирне повітря жінка. Вона блимнула сердитим поглядом голубих очей з-під своїх окулярів, які безвідмовно пасували до її спідниці-плісе та строгої блузки з комірцем. Здавалося, що на її обличчі грає молодість, веснянкувата і усміхнена. Але придивившись уважніше, ви обов‘язково помітили б, що це людина досвідчена і вже не перший рік уміє наводити порядок.

Ластовиння ще раз заграло золотом:

- Максиме, ти мене чуєш?!?

Здається, крик подіяв, і чоловік, що кілька хвилин тому бачив якийсь сон, розплющив очі. Вони теж світилися блакиттю. Зовні хлопець нагадував жінку, тільки веснянки не вкривали його обличчя. Та ще якийсь прихований смуток затаївся між кутиками пропорційних губ.

- Мамо, ти? - Максим був не на жарт здивований таким раннім візитом гості.

- А хто тут ще повинен бути? Привиди, твої дивні дружки чи нарешті раціональні рішення? Останні сюди точно не заходять, - трішки з насмішкою схилила голову жінка.

- Настусю, досить сваритися! Вчора у мене був складний вечір, - Максим завжди називав маму на ім‘я, коли почувався винним.

- Це я помітила, - педантично підкреслила Настуся. - Твоя машина, залишена під черговим клубом, підказала мені. Подякуй своїм друзям, що зателефонували і попросили забрати її.

- Що ще вони казали чи просили? - спохопився юнак.

- Про твої співи в караоке, цікаві конкурси і об‘єм алкоголю, який ще й досі, мабуть, гуляє твоїм організмом.

Максим застогнав, намагаючись пригадати усі події вчорашнього вечора, які йому, двадцятирічній дитині, підкинула підла доля. 

- Коли ви почнете святкувати дні народження своїх колег по-іншому? - вивела його з задуми Настуся.

- Мамо! Не починай, будь ласка. Ти ж знаєш, що таке трапляється рідко. У інших випадках ми - серйозна IT-компанія, яка точно знає, чого потребує ринок.

Мама суворо глянула на хлопця, а потім перевела погляд на старенький годинник, який самотньо гойдав маятником. Він ніби намагався сказати, як складно йому жити серед цих модерних речей: підлоги з підігрівом, висувною кухнею, роботом-пилососом, панорамними вікнами. 

- Бабусин годинник явно псує увесь інтер‘єр, - скептично мовила Настуся. 

- О ні, я вже повторював, що не віддам його і не викину. Це ж згадка про твою маму. І крапка!

Жінка хитро всміхнулася, цокнула каблуками і вийшла з кімнати. А через хвилину і двері будинку випустили її в хаотичний, але прекрасний світ Києва.