Глава Остання. Хочеш бути героєм?

Бєлгмонт опинився тут ще два місяці тому.

Хлопчик дістався до Пагорба Банд на початку Місяця Першого Холоду, відомого як Місяць Золота, чи просто Золотий Місяць.

Пагорб Банд стояв на безлісій рівнині – між Подвійним озером та озером Бажань.  

Мандрівників, які йшли з південного сходу, зі сторони Озерного краю, зустрічав погост, що так і називався «Пагорб Банд». Зараз тут жила майже тисяча людей. І то були не тільки фермери, тавернери, магазинери та крафтярі, але також і знавці машин, і зброярі, та й мисливці на полонених для Ула.   

Погост являв собою хвилястий коридор головної вулиці, забудованої високими кам’яницями та цегляними будинками, схожими на масивні вузькі замки.   

Його звели тут ще за до-годських епох, у підніжжя самого Пагорбу Банд – там, де починалася єдина, кручена та крута, стежина, котра вела догори.

З цієї сторони Пагорб Банд виглядав дійсно ніби гористий, порослий смереками, пагорб.

А ті, кому випала доля іти сюди з північно-західної сторони, з боку диких лісів, бачили прямовисну скелю, величну та непокірну, на вершині якої сховалася невелика фортеця «Старший Брат», вирізана прямо у кам’яній плоті.     

Дикінги заозерних лісових племен називали ту громаду своїм дикунським словом «холм» – «Холм Банд». І цей пагорб завжди залишався для них недосяжною ціллю.

Однак, коли Бєлгмонт оселився на третьому поверсі таверни «Середній Брат», саме тоді почалися атаки на Пагорб Банд. І дикінги наступали разом із лицарями, яких усі тут називали «артанцями».

Тато казав, що не треба їх боятися, що це – непогані благородні люди. Він взагалі багато чого розказував, влітку, напередодні свого остаточного зникнення. Казав, що він тепер – Оскалгор, а не Оскалгір, як раніше. І казав також, що вони завжди були не «Гулрідами», а не «Зимарідами», і, нарешті, зізнався, що прийшов його час бути героєм.

Ось так десятирічний Бєлгмонт Зимарід опинився перед лицем дивних подій, схожих на книги про походи героїв, битви та пригоди.

І саме тато сказав Бєлгмонту прийти на погост Пагорб Банд і чекати – казав про те, що восени він та його друзі прийдуть сюди в ролі переможців. Тато аж дав слово, що Гай Лапасобаки перейменує Пагорб Банд на «Холмбанд», на честь усіх дикінгів, котрих віддали на поживу ненажерливому богу-заводу Улу, і зробить новий Холмбанд містом, і не буде тут життя для мисливців за людьми.     

Бєлгмонт чекав.                

Минув Золотий Місяць.

А за ним і Місяць Опалого Листя.

Протягом тих восьми тижнів на полях під Пагорбом Банд сталося три великих битви. Годи та вірні їм люди билися проти дикінгів та людей Гая Милріда де Лиса.

Сотні вершників на конях, піки, шаблі, булави, револьвери та пістолі, стукіт і грім – на кінострічках і світлинах, зроблених відчайдушними майстрами, було важко сказати, хто «чужий» чи «свій».

Годи тричі відходили на вершину, до «Старшого Брата». І потім, з новими силами, повертали собі поле.

Артанці та їхні союзники так і не здобули жодної справжньої перемоги.

Бєлгмонт ретельно слідкував з цими подіями: читав усі газети, вдивлявся у світлини та уважно слухав усі бесіди.

Тоді ж, восени, газети багато писали про те, як вірні володарю годів чародії блискуче розгромили тих самих артанців на улицях Старміста.

«Блискуча перемога чарівників та їхніх чарівних учнів»

«Крафтярі чар розгромили розбійників»

«Чародії врятували місто від бандитської навали»

Газети писали про те, як «Сонцеокі», в перший день Місяця Першого Холоду, тобто на зорі Золотого Місяця, знищили тисячі файно озброєних розбійників, що прийшли до Старміста у старовинних обладунках, на велетенських конях. Там, у газетах, писали: «чародії настільки файно розгромили ворогів, що від тіл переможених не залишилось жодних слідів».

В тих інтересних газетах можна було прочитати про те, як віддали власні життя сім чарівників, вірних своєму, даному долею, володарю: Глузд де Білміст, Наліра де Міствунтар, Веа де Старміст, Лай де Гордуба, Весна де Полека, Злат де Дубліс та Кора де Дубліс. Усі вони померли заради слави Граха, а отже заради годів і слави Сібістолм-і-Гомед. А сам Глузд де Білміст, умираючи, особисто знищив дві сотні ворожих вершників.    

Правда, в інших газетах писали також і про те, наче Глузд де Білміст – «чародій-крадій». Ніби він довго приходив у дім сім’ї Гордрідів та обкрадав їх, і одного разу господарі нарешті дали відсіч та спробували схопити злодія, але він заколов себе, аби не відповідати за своє злодійство.

А потім у газетах з’явилися новини зі світлинами мумії Глузда де Білміста, яку Гордріди виставили в першому аукціонному домі Сімозера, зі стартовою ціною двадцять тисяч «мушкетерів». Однак дуже скоро, в одній газеті, вийшла новинна стаття про те, що котрийсь «оптимістичний чоловік із лікарським чемоданом» заплатив двадцять шість тисяч та викупив «мумію героя».   

Так і закінчилась осінь, і почався Місяць Білих Замків, а разом із ним прийшли і справжні зимові снігопади.