Глава 37. Властивість м’ясоквіток

– Хочеш шоколадку?

– Як це називається?

– Шо-ко-ла-дка… Дивись, в якому папері – на такому би листи любовні писати! А яка начинка? Правильно! Жолуді!

Незнайомець нахилився до неї та простягнув паперовий прямокутник, у якому сховалася незнайома смачна радість.   

– Ну що? Бажаєш шоколадку? – наполягав він.

Дівчина невпевнено взяла її та розгорнула.

– Ніколи не їла шоколад? – посміхнувся незнайомець.

– Їла… – тихо та кволо сказала дівчина. – Пити дуже хочу…

– Ну-у-у, спочатку – шоколадка… Шоколадка все лікує.

– Будь-яка?

– Звісно, ні, – з усмішкою відрізав він. – Тільки моя. Бо я – чарівник.

– Ну, хоч не год… – дівчина спробувала посміхнутись і все ж таки надкусила шоколадку.

– Не любиш годів?

– Мерзотні істоти, що навіть імен не мають, – в ці слова вона вложила всю огиду.

– Як не мають? – посмішка так і не зникла з його обличчя. – Тебе зовуть  Джейран? Так? Ти «Джейран» – тому що «джейран», – він вказав на пляму, яка була дуже помітною на фоні розірваного хітону. – А вони «годи» – тому що «годи».

– А як тебе звати?

– В мене багато імен… так сказати, «накопичилось» протягом життя... Але зазвичай мене називають – Ампутатор – так мене назвала мати...

– Це від слова «ампутація»? Коли щось відрізають?

– Моя мати – лікар, мій дід – лікар, його брати та сестри – теж, і прадід мій, і брат прадіда, і батько їх теж… Аби ти краще уявила собі нашу родину, додам таку деталь: мою мати звати «Ампутайла»…

– Тобто твій батько не був лікарем?  

– Мій батько був пацієнтом.

– Вона йому щось відрізала?

– О, ні! Вона йому зуби лікувала…

– Шоколадом?

– Класичними засобами: віскі, цілющі порошки та цілющі свині ковбаси з травами… Тобі вже краще?

Біль і холод.

Ці дві сили ніби об’єдналися проти неї.

Крім того, тіло було липким від крові – це неприємне відчуття просто зводило з розуму. Вона страждала від цього навіть гірше, аніж від двох своїх ран.

І власна кров, що так неподобно вирвалася з тіла, зараз підігрувала важкому холодному повітрю.

– Тобі приємно так лежати? – спитав Ампутатор.

Джейран лежала на лівому боці, на холодній вуличній цеглі. 

– Я не можу стояти – куля під ребрами застрягла, десь трохи нижче.

– Спробуй зараз, – сказав він голосом знавця. – Ну і де твоя рана? Де твоя куля? Ех-хе ж… – дивлячись на здивоване обличчя дівчини, він посміхнувся.

І вона все ж підвелась.

Вона все ще невпевнено стояла на ногах, але від болю залишились лише спогади.  

Джейран здивовано дивилась на те, як місце рани вкрилося здоровою свіжою плоттю, як і поранене стегно.  

– А от і куля, – Ампутатор поставив свій важкий чемодан та нахилився, аби підняти шматочок свинцю. – Однак шоколадку треба доїсти.

Він відкрив величезний чемодан, заповнений лікувальними штуками, живодайним шоколадом та всілякими інструментами, серед яких особливо виділялися великі ножі, пара сокирок та масивна неприємна пила.     

Ампутатор дістав прозору пляшку розміром з кулак, зняв пробку та й простягнув цей сосуд дівчині.  

– Бачиш? Аби вирішити проблему іноді достатньо однієї шоколадки… Звісно, якщо з’їсти відразу… А, якщо відразу не з’їв, потім уже не вистачить і ампутації…

Джейран жадібно, маленькими ковтками, висмоктувала свіжу воду з пузатої пляшки.

– Я завжди спочатку пропоную шоколадку – вони не вірять, відмовляються, а потім самі просять, коли уже пізно…

– Скажи, пан, айсберг може впасти? – неждано спитала Джейран. – Він давно уже так… і не рухається…

Вона вказала на крижану громаду, що зависла в небі прямо над ними.   

– Може танути, кришитися, розпадатися на зливи та сніг… Але вони ніколи не падають. Це – закон природи.

– А небесні острови падають?

– Не падають, – без роздумів відповів Ампутатор. – Так, іноді вони дійсно стикаються, а потім великі уламки падають на землю. Однак не буває так, щоби острів летів і просто упав, – чарівник додав. – Так званий «закон небесного притягання»… Це дуже добре описав Опал де Сумар у своїй книзі, яка називається: «Про сили гравітації та антигравітації»… Правда, не люблю хвалити чужі книги…

– Чому?

– Бо в мене є своя, котру ніхто ніколи не надрукує… До речі, вона майже про тебе… «Про властивості м’ясоквіток»…

– Властивість м’ясоквіток? Чому це я – «м’ясоквітка»?

– Навпаки, в мене є питання: «чому ти не м’ясоквітка?»… Згідно з моїми розрахунками, ти повинна була дозріти як м’ясоквітка… Але ж… Але ж так буває! Чарівнику дано долею стати «м’ясоквіткою», і, в останню мить, йому чогось не вистачає… Знаєш… Якщо квітку-м’ясоквітку вчасну не зірвати та не з’їсти, то вона закриється та й стане просто кволою несмачною рослиною, наче це – розплата за те, що вона нікому так і не стала корисною, коли ішов її розквіт… І люди… Чародії… З ними таке теж буває: чародій повинен був стати «м’ясоквіткою», але нічого з цього не вийшло, та й він стає звичайною людиною, ніби і не було ніякого хисту до чар…