Глава 16. Хто на нашому боці? Хто проти нас?

Плоскі дахи. Бітум.

Сквери та дерева.

Бруковані цеглою вулиці, площі та провулки.

І високі скати черепичних крівель.

Черепичні куполи домівок і металеві півсфери на головах неживих споруд.

І багаті куполи-луковиці палаців, укриті рясними кахлями.

Великі парки.

Знов будинки. 

Численні баштоньки, еркери і арки у вигляді замкових отворів, що чекають на свої ключи. 

Світ цегли, фантазій та життя.

Маленька коричнева вільшанка летіла над містом.           

Сімозер хвилював.  Але не пташку, а ту, що сиділа в голівці у створіння.

Птах втратив своє право на вибір – його крила були під владою чароплітниці. А очі пташки шукали споруду.   

Східчастий хмарочос стояв там, де вулиця Широкої Долі вливалася в площу Влади.  З висоти вільшанки площа виглядала як величезний ідеальний квадрат, зайнятий сквером, в центрі якого сховалася ще одна площа, що була брукована не цеглою, а диким унтарським камінням – згадка про годську батьківщину.  

Верхівку величної споруди прикрашав золотий масивний кіготь, шість людських ростів заввишки. Цей знак багато століть тому був частиною знищеного керського храму. Потім артанійці, як символ перемоги, встановили його в сімозерському храмі Мріти. А годи, зайнявши Сімозер, зруйнували храм богині, яку так не любили, та підійняли кіготь на вершину нового хмарочоса.

У такому знаку не було нічого чарівного. Майже. Він зберігав лише невловимий слід демона, що колись торкнувся його суті. І все. Тепер то був лише кусок історії давніх війн.

Кіготь не манив уяву чарівниці. Але зараз та золота поверхня відбивала, фокусувала, яскраве сонячне світло. І давній знак сліпив пташку.

Вільшанка кружляла навколо споруди, доки сонце не закрила легковажна одинока хмара.

Чароплітниця, очима пташки, знайшла найбільшу залу, і залетіла до неї під самою стелею.

Дівчина та пташка бачили маленьких людей, що сиділи на вузеньких стільцях, півколом, біля широкого столу, за яким розташувався їхній володар.   

Грах Дев’ятий, правитель Сібісто-і-Гомет, зібрав своїх радників та намісників – всіх, хто був поруч.   

Сивий, однак ще молодий, володар сидів у простій темній мантії, від якої розходився шлейф старих чар та пилу давнини.

Грах перебирав якісь бумаги, дивився, порівнював, перечитував усе це.

– Не читай мовчки – кажи як є, володар, – промовив намісник рік і доріг, вусатий білявий год з кутастим обличчям.

– Хто на нашому боці? Хто проти нас? – величним театральним тоном спитав намісник семи озер і Сімозера.

– Всі вони не наші! Не нашої крові! – зло сказав намісник рік і доріг.

– Мова йде про те, що майже всі чарівники поділяються так: «маски» та «сонцеокі», – спокійно сказав Грах Дев’ятий. – «Сонцеокі», так званий «Союз Сонця», виступають за те, аби всі знали, що чарівники та чари – не вигадка. Їхня етика – відкритість, публічність. Вони шукають знання та й навчають тих, хто має кебету, хист до чаропліцтва, – Грах спочатку майже читав з листа, а потім сказав, дивлячись на сімозерського намісника. – Мій батько, напередодні вбивства, вибрав «Союз Сонця». Ми будемо навчати людей, які народились чарівниками, ми не будемо більше на них полювати, вбивати, страчувати, віддавати їх Улу. А вони будуть підтримувати нашу владу…

– Наші праотці вбивали магів. Маги – наші вороги, – сказав один старий год.

– Я ненавиджу чарів, – щиро сказав намісник рік і доріг. – Проте, союз з ними – гоже діло. Тільки так ми можемо подолати керів, дикінгів і Хордак. Тільки так ми підкоримо Урсс – всю долину ріки… А на півночі ми вийдемо за Лебідін і підкоримо Північний Захід!

– Цей «Союз Сонця» – їх багато? Вони сильні? – спитав якийсь молодий год, помічник одного з намісників.

– Їх сімнадцять у Сібісто-і-Гомет, – сказав Грах. – А було вісімнадцять. Одного вони вбили.

Володар не помітив, що на масивній мідній люстрі над ним сиділа маленька вільшанка, що бачила та чула все, чого бажала.

– Свої ж убили?

– Так, заради нас.

– Жертовність – то є гарна риса!

– Вони, в цілому, не схожі на нас, – сказав Грах. – Та їх занадто мало… Проте, тут у звіті сказано, що вони десь-то володіють двома містами: Чардар і Неберван. Ті, що правлять там, підтримують «сонцеоких», котрі живуть в Сібісто-і-Гомет… Цікавіше те, хто є їхніми ворогами… «Маски» – ті, хто вважають так: «чари потрібно ховати, чарівникам треба ховатися». Ті «маски» у звіті розділені на чотири групи…

Грах знайшов листи з висновками, де все було кратко.

«1. Анхоносці, або Реаніматори. Також відомі як Мертвочари.

Не мають самоназви.    

Вони вважають, що розумні істоти живуть у кайданах смерті, які потрібно знищити.