Глава 9. Вкрадені хроніки

Дивні споруди. Їх ніколи не було і не буде.

Вони ховали світанок, пливли східним горизонтом, підманювали думки і розтлівали правду. 

Ці міражі нагадували примарні імперії, створені за чиєюсь хибною примхою, зруйновані божевільними рабами і назавжди забуті.

Глиб де Сімозер боровся з бажанням дивитись. Це справді відволікало.

Так чи інакше, обираючи між заходом і сходом, він обрав саме східну кімнату, бо на заході все ще висіла завіса ранкових сутінок.   

Лежачи в ліжку, він намагався зосередитись на мапах і документах.

Глиб увімкнув свою новеньку скриню з трубадурами: маленькі фігурки, за скляним екраном, рухалися та жартували, відтворювали якісь легковажні п’єси. Глиб не вникав – то було лише гарним фоном.

Ішло ще раннє переддення, але вченого чекала довга ризикована робота. На Чіаланці він купив копії вкрадених годських документів і перекази стародавніх ланкійських хронік, а також безліч книг та мап.

Годи не забороняли дивитися в історію, проте вони і не давали досліджувати деталі глибин.

Отже, в Озерному краю низькорослі загарбники на малих мохнатих конях з’явилися триста один рік тому, через два роки після початку чуми. Вони прийшли з Дальнього Унтару.

Годів було кілька сотень, проте вони були грізною силою, бо в Озерному краю, в долині Вени та на сході Ярного краю тоді залишилось усього лише вісім тисяч людей – рівно стільки підкорених нарахували хроністи Пагорба Банд.

Годи не змогли своїм першим ударом захопити Гордубу і Межліс на півдні, та й Тур на далекому океанському узбережжі. Але ці міста, навіщось, потім самі пішли в тінь годської влади, залишивши собі крихти привілей.

Годи не знали ані наук, ані машин, але ж вони швидко вчилися.

Годи були свіжою історією.

Однак же, Глиб де Сімозер хотів вникнути у напівморок давнини.

Ще за півстоліття до чуми винахідник Опал де Сумар створив машину для подорожей скрізь час. Із собою він брав кінокамеру і знімав усе, що бачив.

На жаль, Опал не створював ніяких записок – лише кінострічки.

Але пізніше, у годьскі часи, сімозерські історики спробували зробити свій часопис на основі його творінь.

Глиб де Сімозер не бачив ті фільми, але він застав живими вчених, які в юності спілкувалися з тими, хто встиг подивитися стрічки власними очима.

Так чином, він міг відтворити красиву логічну хронологію.   

Першою епохою планети була «Чорно-Біла». І ніхто не знав, скільки вона тривала. А дослідження про ті часи поділили вчених. Половина вважали, що Опал спеціально фільмував події першої епохи на чорно-білу плівку, чи просто так склалося. Але друга половина вважала, що Опал був реалістом і знімав «все-як-є». Та й наставники Глиба теж вважали, що світ тоді був просто чорно-білим – без кольорів. А сам Глиб схилявся до протилежної думки, хоч і не міг довести свою правоту.

Так чи інакше, «Чорно-Біла Епоха» була ерою пращурів, звіролюдів, майже мавп, що жили у печерах. Опал спускався в їхні злиденні лігвища. Зорив за ними. Він знімав, як вони билися, злягалися, ховалися в глибинах яскинь.

Океани і континенти тоді вкривала крига, а пустими рівнинами царювали демони і хижаки.   

Потім почалася «Золота Епоха». На стрічках з тих подорожей з’явився новий колір – чисто золотий.

То була ера, коли льодовики відступили, а розумні створіння вийшли з печер. Вони навчилися знаходити золото, плавити та кувати його. Вони не будували міст і не знали наук, але їхнє життя було легким і безсумним. Вони їли яблука і полювали на змій. Вони не боялися Опала, що підходив до них зі своїм громіздким апаратом. І він вільно фільмував перших людей, що були тоді чистими як бумага.

Так почалась «Епоха Розсвіту». Повністю кольорова. Стрічки про неї Опал знімав, переважно, під ярким сонцем, в перші години після світанку. То була ера перших держав людей, що існували на місці Ланкійських імперій. Ті люди півдня славили красу та мистецтво, будували гради, намагались доторкнутись до світу навколо. Для захисту і роботи вони вивели породу велетнів – потужних та розумних, що були у два-три рази вище звичайних людей.  

Невідомо, скільки тривала «Епоха Розсвіту». Її закінчив удар з неба – метеорит, що впав у самому серці Внутрішнього Моря. Це трапилось, якщо вірити міфам Чіаланки, тринадцять з половиною тисяч років тому. І стародавня доланкійська цивілізація була знищена.

З тої крапки почалось літочислення нових імперій.

Це вже була «Епоха Пилу». Стрічки Опала де Сумара про той період виглядали так, наче були зняті крізь пил. Можливо, великий вдар з космосу спотворив небо та повітря. Але скептики вважали, що Опал просто неохайно вів хроніку тієї ери.

«Епоха Пилу» була важлива тим, що там на берегах Ірланського моря з’явилась перша писемність. Десь вісім тисяч років тому ланкійці почали писати літописи та книги, тому що не могли не писати. Це була жага до висловлення.

На початку тої ери всі велетні повстали. Їм набридло бути знаряддям, і вони пішли на північ континенту. «Волто» – так їх звали ланкійці. Сотні велетнів оселились за Озерним краєм, який, якщо вірити ланкійським хронікам, був у ті часи повністю безлюдним. Отже, велетні зайняли пагорби, береги озер та й долини рік.