Глава 4. Побачити кера

Було сонячно і світло.

А крижаний наст на снігу так ніжно хрустів під ногами.

Але Люберт зупинився, і дістав із дідусевої торби книгу – ту в якій, були відомості про керів.

Він з дитинства знав, що кери – то є поганська погань, але хотілось розібратись у цьому якось краще:

«…Кер – від слова «кераемер», що означає «чужі для всіх», чи «чужі для інших». Дане сполучення має однакове значення в усіх керських мовах.

Повна назва «кераемер» нечасто використовується у книгах та розмовах. В цілому, люди в країні Сібісто-і-Гомет часто вкорочують дане слово та залишають лише «кер», що можна перекласти як «чужинець».   

Це дуже влучно характеризує природу кераемер.

Кери живуть ватагами, кожна з яких називається «махала». Махала – це сім’я, секта та банда водночас. Махала має свою мову, вірування та звичаї. Махала має своє лігвище, але кери часто кочують. І, що найгірше, кери селяться у покинутих містах, селищах та й навіть у покинутих домівках. Взагалі, в країні Сібісто-і-Гомет є лише сім багатолюдних міст. Отже, руїни старих містечок є ідеальними схованками для керів.

Значна частина кераемер також живе у лісах. Лісові кери – це одна з причин того, чому володарі Сібісто-і-Гомет не можуть просуватися на північ та північний захід від своїх давно захоплених земель.  

Кочові кери вивчені нами, вченими, ще гірше.

На жаль, люди часто, без роздумів, знищують керів чи відразу віддають їх годам. Мабуть, на це є багато причин. Наскільки нам відомо, кери є жорстокими створіннями з нелюдською логікою. Тортури та смерть у муках – це те, що чекає людину, якщо вона опиниться в керській махалі чи на тій землі, що махала вважає «своєю». З високою імовірністю, кері їдять людей та п’ють людську кров. Особливо вони ненавидять людей годського походження.

Але є і ті, хто ведуть з керами торгівлю чи вступають у стосунки будь-якого роду.

Головна принада керів – це хист до магії. Ця деталь варта окремої книги та нових глибоких досліджень.

Кери мають також хист до мистецтв: музики, живопису, пісень та скульптури. Освічені кери іноді створюють шедеври, але таке можливо тільки тоді, коли кер живе під прикриттям якоїсь відчайдушної особи, яка приховує кера від нашої, долею даної, влади.

Взагалі, центральна порада для будь-якої людини – тримайтесь подалі від демонів і керів. Для цього потрібно вміти впізнавати керів здалеку.

Тому свій есей я хочу завершити описанням зовнішності кераемер.

Вони мають смагляву чи коричневу шкіру, іноді з ледве помітним зеленуватим підтоном. Але деякі кери світлошкірі, або навіть бліді.  

Керське волосся майже завжди темне або чорне, але мандрівникам відомі також інші кольори серед керів, що є рідкістю.

Керські очі частіше темні чи чорні, але народжуються також кери з блакитними, зеленими, фіалковими чи червоними очами.          

Кери мають довгі гострі вуха.

Кери також часто мають невеликі ріжки на голові. Але рогатих, серед керів, навіть не більшість.

Кераемер властиві гострі зуби та довгі клики. Для керів часто характерні дещо звірячі риси обличчя. Але серед керів також не є рідкістю такі риси, що люди вважають красивими.            

Керська статура різноманітна, але, частіш за все, вони є стрункими та іноді дуже худими.   

На цьому можна було б закінчити опис рис. Однак, як допитливий дослідник, я повинен відмітити, що деякі кери не вмирають.

Є два типи безсмертних керів.

Кераемер першого типу, з віком, зменшуються розміром, висихають. Після певного етапу їм не потрібна їжа, але є різні точки зору щодо цього. Тут є багато чуток, що негарно підкреслюють давні історії про керів. А також нема єдиної позиції при розгляді того, наскільки добре такі кери зберігають свій інтелект. Але все це варто довгих та детальних досліджень.

Кераемер другого типу в певний момент «вмирають», вони гниють і обростають рослинами, іноді вростають в землю серед дерев та квітів. І такі кери також не втрачають розум, тому можуть бути загрозою для людей.

Звісно, звичайна людина має замалий шанс зустріти кера чи потрапити на землі керської махали.

Однак, обережність завжди є головною перевагою розсудливих кмітливих мандрівників…».          

Люберт закрив книгу та й подивився на обкладинку: «Записки гометського мандрівника» – файна книжка, написана якимось інтелектуалом на ім’я Глиб де Сімозер.

В цю мить Люберт відчув, що хтось ходить навколо нього.

Хлопець озирнувся. Він побачив навіть щось схоже на сліди, проте це могли натоптати фермери з Трьох Усмішок.

Поки він вдивлявся у сніг, легкий вітер сховав те, що можна було би вважати «слідами».

Все ж таки, місяць Білих Замків – це місяць міражів і дивних ілюзій, місяць нечистих сил і омани.