Глава 3. Зламана корона

– Це він хотів мене вбити?  

Всі почали відповідати.

– Він!

– Ві-і-ін!!!

– Так, це він!

Голосів було багато, але всі вони тонули у шумі друкарських станків, що створювали нові книги.

Чиии. Пуух.

Чвах. Чвах. Чвах.

А Грах Восьмий, володар Сібісто-і-Гомет, спокійно роздивлявся тіло на підлозі. Там лежав маленький худорлявий чоловік з маленькою головою, схожий скоріше на дівчинку з бородатим обличчям. Звісно, то була людина годської крові.

– Дурість яка… Хотіли би мене убити – зробили б це шляхом заколоту… – Грах Восьмий посміхнувся.

– Це і був заколот, – відразу ж відповів намісник рік і доріг.

Чвах. Чвах. Чвах. Чвах.

– Важко повірити, що вони вважали свій план реальним, – Грах ще ширше усміхнувся. – Як вони хотіли цього досягти?

Легким величним жестом він вказав на свій одяг. Грах носив довгу рясу   срібляво-неземного кольору, яка захищала його тіло не гірше панциру з рідкісних металів. Та й також захищала його голову, навіть коли він не одягав капюшон.

Чвах. Чвах. Чвах.

– Там є вразливе місце, – пояснив намісник семи озер і Сімозера. – Ось, трохи нижче серця, і правіше… так вірно дивитесь… значно правіше… Оце – воно.

– Тобто? – це все вже почало дратувати Граха.

Володар прийшов подивитись на облаштування нової друкарні та оцінити нову бібліотеку у цій будівлі. А його підлеглі поводилися так ніби влаштували ту театральну виставу.

– Тобто так! – грімко сказав намісник Білміста.

Хтось схопився за револьвер, і поцілив у володаря. Поранений правитель зігнувся від болю, але встояв на ногах.

– Треба було тобі цікавитися чарами, або хоч би книгами про магію, – майже скоромовкою казав намісник семи озер і Сімозера. – Тоді б ти знав, що старі речі з давніх рундуків мають не лише багато сил, а також і немало слабких особливостей.

Ще один постріл.

Однак куля полетіла Граху в обличчя та зіткнулася з невидимим бар’єром, створеним рясою, та й просто впала на підлогу.

Постріл.

Куля пробила праву руку володаря, якою він незграбно намагався прикрити вразливе місце та рану у грудях.

– Ця ряса постраждала в дуелі двох чарівників, тому тут є отака дірка в обороні, – продовжив сімозерський намісник.

Володар відступив до стелажа зі свіжими книгами, закрив очі та з’їхав на підлогу, а хтось з них всадив в нього рапіру.

А потім стався вдар кинджалом – володарю не залишили шансів.

Грах Восьмий відкрив очі та, вмираючі, подивився на своїх убивць. Всі вони були людьми годської крові – створіння з духом незламних воїнів.   

– Ви ж мої лицарі… – йому було важко це казати і він майже ричав як звір. – Захищати мене! Присяглися!

Чвах. Чвах. Чвах. Чвах.

Друкарські станки майже сміялися з нього.

– А ти свою клятву пам’ятаєш? – запитав намісник Тура. Наприклад такі слова: «…Я, володар Сібісто-і-Гомет, хазяїн семи міст та семи озер, двохсот селищ, погостів, замків та фортець, клянуся розширювати границі своєї держави будь-якою зброєю, яку дасть мені моя доля…»… Пам’ятаєш? Чому твій рід завжди порушував власну клятву? Чому твій рід завжди забороняв магію і чари? Ту зброю, яка зробить нас володарями всього континенту…

Чвах. Чвах. Чвах.

– Чари – це не зброя, – Грах відповідав дуже чітко, хоч йому і було важко. – Це лише ілюзія можливостей, за яку чарознавці платять надто велику ціну.

– Ця ціна – не твоя справа, – словом відрізав намісник семи озер і Сімозера. – Ти повинен пам’ятати, що той володар, хто не захоплює нові гарні землі – він «ламає корону». Він є «Зламана Корона»… Ми тебе благали, ми тебе вмовляли, ми чекали… А ти такий впертий… І навіть не загинув в бою,  як твій батько.

Грах утратив свідомість. Він умирав.

Все ж таки володар загинув майже в бою, як це часто траплялося з його прабатьками.

Але бій та смерть підійшли до нього з боку власного годства.

Вбивці стояли біля нього стіною величезних міхових шуб, які закривали  невисокі худорляві тіла годів від холоду місяця Білих Замків.

Чвах. Чвах. Чвах. Чвах.

– Він підписав усе, що треба? – обережно запитав намісник Тура.

– Цей документ, – секретар володаря розкрив пузату валізу та простягнув кільках листів товстого жовтого паперу.

Намісники уважно вдивлялися в кожний рядок.

Згідно з документом, володар установив, щоб у державі створили школи, які будуть вчити наймолодше покоління людей секретам фермерського діла, ремеслам та будь-яким мистецтвам. Чари ідеально підходили під картину «будь-яких мистецтв». До того ж, тут стояли дев’ять «свідків» того, що володар за годину до смерті додав, ніби то він «хотів би змінити своє відношення до магії». «Він хотів би» вважати чари зброєю, яка принесе ще більше слави годським лицарям. У самому документі також було написано, що при кожній школі потрібно створити свою велику бібліотеку.