***

Підлітки стояли посеред довжелезного пустиря, зарослого високою по коліно сухою травою. Позаду них розкинулася міська околиця, а праворуч простягнулася автотраса. Першою заговорила Артеміда.

– Подякувати не хочеш? – усміхнувшись, поцікавилася вона.

– Звісно хочу, – відповів хлопець, міцно її обійнявши. – Спасибі. Але як ти мене знайшла?

– По запаху, – почервоніла дівчина не могла перестати усміхатися. –. Ми, тигри, любимо засідки, але й вистежити здобич можемо.

– Зрозумів. До речі.., – він пильно поглянув на неї. – Ніколи раніше не бачив тебе у сукні.

– Не починай, – зашарівшись, відказала Тигріна. Насмілившись, Славко наблизився до неї впритул, обпікаючи шкіру дівчину своїм подихом. Серця обох гупали, наче церковні дзвони.

– Гей, стійте! – раптом окрикнули їх. Підлітків наздогнав захеканий Митько і вражено витріщився:

– А що ви робите?

– Не твоя справа, – відказала неабияк роздратована Артеміда. – Ти щось хотів? Як бачиш, ми трохи зайняті.

– Не хвилюйся. Це багато часу не займе, – пообіцяв він, а наступної миті несподівано вдарив дівчину плоскогубцями по голові. Охнувши, Артеміда впала у траву, а Митько обернувся до розгубленого Славка.

– Що ти робиш? – спантеличено спитав музикант. – Навіщо?

– Нічого особистого, – посміхнувся Кривий, викидаючи плоскогубці і дістаючи розкладний ніж. – Просто замітаю сліди.

– Сліди? – повторив Дахак, перш ніж все встало на свої місця: – То це ти вбив Креміня?

– Саме так, – підтвердив Митько. – Випадково, проте не без насолоди. Я спершу злякався і втік, та потім збагнув, що ніж з пальчиками зоставив. Коли ж повернувся, ти вже біля трупу сидів. Гадки не маю, чому ви здумали його сховати, але ризикувати свободою я не хочу.

– Але чому? – задкуючи, спитав Славко. – Ви ж з ним найкращі друзі були!

– Та невже? – обурився Кривий. – Ніхто не бажав йому смерті більше від мене. Тигріній Іван заздрив, тебе ненавидів, а мене зневажав. Він принижував мене щодня й ще називав це дружбою! Гадаєш, тільки над тобою знущалися за позавчорашній матч? Мене навіть батьки після нього дражнили!

– Знайшов через що переживати, – пробурчав Дахак. Митько нерозуміюче зиркнув на нього.

– В будь-якому разі у тебе вибір, – заявив вбивця, направивши на однокласника блискуче лезо. – Битися або тікати. А поки ти вирішуєш, я розберуся з твоєю дівчиною. Все ж стрьомна ви парочка, тож я послугу світові роблю, вас позбуваючись.

Він схилився над Артемідою, замахнувшись для удару. Але так і не опустив руку.