***

Молодий поліцейський позіхнув, борячись зі спокусою склепити очі і трохи подрімати. Він був жайворонком, тож нічні зміни завжди важко йому давалися. Скосивши погляд, правоохоронець раптом побачив дивне видовище для цієї пізньої години: двоє підлітків несли щось загорнуте в рядно. Відчинивши дверцята, він рішуче попрямував до них.

– Крадене тягнете? – жартома поцікавився він. Школярі похололи, побачивши поліцейського. Артеміда відчула як в неї підкошуються ноги, Славко ж взагалі ледь не знепритомнів.

– О це ти, Артемко! – впізнавши дівчину, усміхнувся патрульний. – Шкода, що вчора програли.

– Так, шкода, – погодилася вона, натягнуто посміхаючись. – А Ви теж там були?

– Звісно. Я жодного матчу не пропускаю. Можна сказати, що фанат «Тигрів», – запевнив чоловік. – До речі, даси автограф?

 – Звісно, – Артеміда тремтячими руками розписалася на простягнутому аркуші, примудрившись помилитися у власному підписі. – Що ж Ви за порядком не встежили?

– Винен, – зніяковів поліцейський. – Наступного разу будемо уважнішими. Ніхто просто не очікував, що ти через того хлопця образишся і втечеш з поля. Не варто більше так робити.

– Не буду, – пообіцяла дівчина, нетерпляче переминаючись з ноги на ногу. – То ми можемо йти?

– Стривайте! – заперечив правоохоронець. – Я все ж хочу знати, що ви несете так пізно?

– Мене директорка покарала і змусила прибратися у шкільній коморі, – Тигріна заздалегідь підготувала брехню, от тільки не очікувала, що обманювати доведеться поліцейського. – А туди ніхто не зазирав ще від самого заснування школи. Тут речі на утилізацію. Можете поглянути, але попереджаю: вони дуже смердять. Власне, тому ми так пізно цим і займаємося. Вдень нас би побили через цю пахучу ношу.

– Зрозуміло-зрозуміло! – патрульний позадкував, гидливо затиснувши носа. – Не варто розгортати, я тобі вірю. А цей з тобою чого так вирядився?

Славко вдягнув брудну повстяну куртку, що сягала йому колін, засмальцьовані робочі рукавиці без пальців і обмотав голову шерстяною хусткою.

– Щоб запах не в’ївся, – якимось не своїм голосом відказав він.

– Він у нас великий чистоплюй, – підтримала хлопця Артеміда.

– Що ж, тоді не буду вас затримувати, – правоохоронець приклав руку до форменого картуза, пропускаючи їх. – Закінчуйте швидше і йдіть додому, бо так пізно вештатися вулицями небезпечно.

Підлітки разом кивнули і так швидко, як тільки дозволяла їхня ноша, побігли вулицею.

– Бідолашні діти, – пробурмотів поліцейський, дивлячись їм вслід.