М'яч і рояль
***
– Халат доведеться викинути, – з жалем відзначила китайська тигриця. – А я його любила.
– Я тобі новий подарую, – пообіцяв чоловік, зойкнувши від болю: – Ай! Легше.
– Не скигли, – гримнула на нього дружина, бинтуючи скалічену правицю. – Сам винен, тож розплачуйся.
– Я винен? – обурився Тигрін. – Ця тварюка ошпарила мені руку!
– Ти її спровокував! – відказала жінка. – Налякав лускату, от вона й напала. Останнє, що зараз потрібне Артеміді це мертва директорка.
– Вбила її ти, до речі, – скривившись, нагадав чоловік. Дружина відсікла бинт загнутим тигрячим кігтем:
– А що мені зоставалося? Дати їй тебе спалити? Та й загалом жити поряд з драконами небезпечно.
– Тоді варто подбати про її сина. Розчавимо гаденя? – запропонував Тигрін. Жінка обурено зиркнула на нього.
– Я не вбиватиму дитину, – заявила вона. – Безпричинно. Приглядатимемо за ним. Як галас не здійматиме, то нехай живе. А якщо бодай пальцем зачепить Артеміду, пустимо мені на сумочку.
– Я вже казав, що мені подобається, коли ти береш ініціативу? – підморгнув їй чоловік. Подружжя поцілувалося і, скосивши очі, поглянуло на незграбно розпластане на підлозі тіло директорки.
– Килим теж зіпсований, – підмітила дружина. – Все ж вбивство гостей справа марудна.
#4115 в Фентезі
#991 в Міське фентезі
#1372 в Містика/Жахи
Відредаговано: 26.11.2020
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
