***

– Можливо, це пов’язано з тим, що плазуни не навчають своїх дитинчат, – перервала його спогади Артеміда. – Вони від народження мають всі необхідні для виживання навички і просто повинні дорости до дорослого розміру, щоб їх застосувати.

– Не думаю, – заперечив Славко.

Підлітки йшли нічною вулицею і лише чийсь п’яний окрик чи уривок пісні нагадував їм, що вони не самі в цілому місті. За інших обставин Дахак прагнув би швидше опинитися у відносній безпеці квартири, та нащадку драконів якось не личить боятися зустрічі з пияками.

– А навіщо ти переслідуєш Оленку? – спитала дівчина те, що не давало їй спокою ще від падіння в яр. – Вона мені розповіла, що хтось стовбичить навпроти її вікна, тож я вирішила зробити добру справу і провчити переслідувача. От тільки зовсім не очікувала на зустріч з тобою.

– Ти поганого не думай, я не хотів їй нашкодити, – тремтячим голосом запевнив хлопець, сподіваючись, що темрява приховає його рум’янець. – Просто приглядав за нею, раптом щось станеться. Допомогти хотів. І ще раз на неї поглянути. Бо… я ж хлопець, як не крути. І насправді не знаю, чому до неї приходив.

Вислухавши його непереконливе виправдання, спортсменка зітхнула і крадькома змахнула набіглу сльозу.

– Я знаю, – впевнено заявила вона, фальшиво всміхаючись. – Бо ти дракон.

– Тобто? – розгубився Славко.

– Згадай всі казки про викрадених принцес, – порадила Артеміда. – Ваш рід падкий на цнотливих дівчат. А Оленка саме така, бо у Господа вірує. Тому вона тобі й подобається. А я ні.

– Ти вже…? – хлопець вражено вирячився на неї. Від кого-кого, а від футболістки Тигріної він подібного зізнання не очікував. – Вибач, це не моя справа. А з ким?

– Зі спортивним духом, – побачивши його розгубленість, дівчина невесело розсміялася. – Розминалася якось перед тренування, аж раптом це сталося. Всього одна невдала розтяжка і відтоді я жінка. Читала в Інтернеті, що таке часто трапляється.

– Не думаю, що це рахується, – задумливо проказав Славко.

– А що твоє чуття дракона підказує? – з викликом спитала Артеміда. Хлопчина промовчав, натомість змінивши тему:

– Я ще дещо не розумію. Якщо я дракон, то хіба не маю бути сильнішим від решти людей? Ну, от як ти, наприклад.

– Це не так працює, – пояснила дівчина. – Походження дає нам більший потенціал, але його ще треба реалізувати. Ти не станеш сильнішим лише завдяки гарним генам. І дракону м’язи потрібно тренувати.

– Зрозуміло, – кивнув Славко. – Дякую.

– Будь ласка, – відповіла Артеміда. – Звертайся, якщо виникнуть питання чи знадобиться допомога.

Вони попрощалися біля школи, обмінявшись телефонами. Дахак пішов навпростець через спортивний майданчик, а Тигріна, провівши його поглядом, попленталася додому. В голові дівчини роїлися чудернацькі і геть протилежні думки, від яких хотілося водночас плакати та сміятися. Особливою нав’язливістю вирізнявся образ вогнедишного крилатого тигреняти.

Та не встигла вона звернути за ріг, як її телефон завібрував, прийнявши смс. Очікуючи послання від батьків, Артеміда не на жарт здивувалася: писав Славко. «Приходь на шкільний стадіон. Велика проблема», – повідомляв він. Похоловши від недоброго передчуття, дівчина поспішила до нього.

Посеред освітленого ліхтарем на стовпі стадіону лежав Іван Кремінь. Одяг хлопця заливала кров, а поряд лежав вимазаний нею складний ніж. Над ним, в розпачі обхопивши голову, стояв Славко. Багряні плями вкривали його одяг, наче химерні квіти, і кров мерця стікала по рукам, забарвлюючи скуйовджене волосся червоним.