***

– Дуже давно, коли світ був ще юним та диким, Дракон, Повелитель Вод, та Тигр, Князь Гір, зійшлися в бою, щоб визначити, чиї нащадки успадкують землю. Їхня битва була важкою і жорстокою, а з верхівки дерева за нею стежила хитра Мавпа. Коли ж обидва супротивники впали на землю, конаючи від ран, вона спустилася додолу, взяла дрючок і добила безпомічних звірів. Відтоді світ належить нащадкам мавп, себто людям. І, щоб вижити в ньому, тиграм та драконам довелося з ними змішатися. Так з’явилися ми з тобою: народжені в людській подобі спадкоємці Давніх Звірів.

Славко вражено слухав розповідь Артеміди, не знаючи, що й думати. Звісно, він здогадувався, що з ним відбувається щось дивне, можливо, навіть надприродне, але ніколи не уявляв себе нащадком величезного вогнедишного плазуна. Це було надто неймовірно, щоб прийняти на віру, проте інших пояснень він просто не мав.

– Але навіщо це? – розгублено спитав він. – Навіщо брати шлюб зі своїми ворогами?

– Бо ми вимираємо, – відповіла спортсменка, гірко зітхнувши. – Справжніх тигрів зосталося всього двадцять п’ять тисяч, з них більше двадцяти у неволі. Драконів не лишилося зовсім. Ми проґавили свій шанс на процвітання, тож єдиний шлях вижити – це сховатися, замаскувавшись під людей.

– В тебе обоє батьків такі? – несміливо поцікавився хлопець. Дівчина кивнула:

– Так, але з різних родів. Тато уссурійський, мама китаянка.

– Та я в курсі, – пробурчав Славко.

– Ні, я мала на увазі, що вона китайська тигриця. Це вид такий, найменший з усіх, – пояснила Тигріна. – Їх дуже мало зосталося, всього кілька десятків.

– Цікаво, хто ж в мене у роду нелюд? – задумався хлопець. – Тато чи мама?

– А мені цікаво чи ти з яйця вилупився, – розсміялася Артеміда. – Вибач, я просто ніколи не зустрічала дракона. Ви рідкісні. Невже мама нічого тобі не пояснювала?

– Напряму ніколи, – зітхнув Славко, мимохідь згадуючи, що трапилося минулого літа.