***

Оленка поверталася з крамниці, відчуваючи що хтось стежить за нею. Вона мешкала на околиці, яку обділили навіть асфальтом, тож єдиним джерелом світла були вікна сусідських будинків. Простуючи вузькими звивистими вуличками у пізніх сутінках, дівчина мимоволі пришвидшила крок, ледь не біжучи. В миті тиші, коли їх не заглушали уривки чужих розмов з-за паркану, їй вчувалися кроки позаду, які невблаганно наближалися. Здається, вона навіть відчула подих переслідувача на своїй щоці.

Зважившись, школярка обернулася і ледь втрималася від крику. Невідомий був всього в кількох кроках позаду неї. Вона не бачила його обличчя, лише знайому темну постать. Зустрівшись з дівчиною поглядом, переслідувач на мить завмер, а потім його очі спалахнули зеленим вогнем. Оленка заверещала від жаху і кинулася навтьоки.

Вона вже бачила свої ворота, коли щось торкнулося її спини. Перелякана дівчина врізалася в хвіртку і буквально впала у двір, впустивши пакет. Озирнувшись, вона встигла помітити як щось ледь видиме промайнуло між нею і переслідувачем, зіштовхнувши його з дороги. Затріщали потривожені кущі в яру на узбіччі.

Раптом спалахнуло світло, осліпивши її. Коли зір повернувся, Оленка побачила, що сидить на подвір’ї, оточена розсипаними покупками. Стоячи на ґанку, батько розгублено дивився на неї.

– Що сталося? – запитав він, допомагаючи їй підвестися.

– Не… не знаю, – схлипуючи, відповіла дівчина.