***

– Тигріна! Ходи-но до мене, – вирвав її із забуття жіночий голос. Дев’ятикласники одразу напружилися, покинувши свої справи та обернувшись. Передчуваючи прочуханку, дівчина попленталася до вбраної в брючний костюм худорлявої жінки.

Родинна схожість між директоркою та Славком одразу кидалася в очі. Та ж кістлявість, те ж довге чорне волосся, щоправда, в її випадку зібране в сурову гульку на потилиці; ті ж булькаті очі і гачкуватий ніс. Єдина суттєва відмінність полягала в тоні шкіри. Якщо Славко вдався блідим, наче обсипаним борошном, то його мати вирізнялася циганською смаглявістю.

– Чула, ти влаштувала бійку на перерві, – промовила жінка, змірявши пригнічену спортсменку зневажливим поглядом.

– Іван сам винен, – пробуркотіла Артеміда, дивлячись на свої відображення у круглих окулярах директорки. – Це він заслуговує на покарання, а не я.

– Ти зламала йому ребра, тож, гадаю, він достатньо покараний, – холодно відказала Аза Каримівна. – І я не потерплю подібного в моїй школі. Тому ти зостанешся сьогодні після уроків і приберешся в коморі. Там роботи вистачить, гарантую. Також я навідаюся до твоїх батьків і матиму з ними серйозну розмову на тему твого виховання. Мені тут не потрібна дика тварина, що кидається на дітей. І, звісно, про футбол можеш забути. Цей сезон «Тиграм» доведеться зіграти без тебе. І без Івана, як я розумію.

– Тренер цього не допустить, – заперечила Тигріна, раптом збагнувши, що від Славка пахне парфумами директорки. – Я єдина надія команди.

– Що ж, тоді віднині вони безнадійні, – зло посміхнулася жінка. – Тебе зараз не спорт має хвилювати, а як уникнути втручання поліції. Матір Кременя ще та причепа і, якщо схоче, то й до президента дійде, аби тебе на облік поставили. А тепер ходімо, покажу чим саме ти сьогодні займатимешся.

«Схоже, це зі мною тато на допити ходитиме», – вирішила дівчина, покірно слідуючи за директоркою.