***

– Ну, як я пробігла? – запитала Оленка, важко хекаючи. Артеміда похитала головою і вимкнула секундомір.

– Погано, – сказала вона, підходячи до ровесниці. – Досі не вкладаєшся в норматив, а без нього тобі відмінницею не стати.

– Біда, – зітхнула дівчина. – Та що поробиш: я слабенька.

– Не в тому справа, – заперечила спортсменка. – Ти весь час сутулишся, тому й гальмуєш. Випростайся, розправ плечі. Ну ж бо, я чекаю!

– Гаразд, – шатенка несміливо послухалася. – Та це… незручно якось.

Олена Вірна була найвищою в класі аж до минулого року, коли всі хлопці рвучко потягнулися вгору. Проте й зараз зосталося кілька однолітків, нижчих від неї, що дуже непокоїло і бентежило дівчину.

Можна сказати, що вони з Тигріною дружили. Не те щоб дівчата ходили одна до одної в гості або ділилися найзаповітнішими таємницями, проте могли поговорити і допомогти з навчанням. Решта ровесниць їх ігнорували, не приймаючи в свою компанію, адже вони єдині з дев’ятикласниць досі не користувалися косметикою. З різних причин. Артеміда надто захоплювалася спортом, Оленку ж стримувала віруюча родина і хрестик на шиї.

– Як я тобі заздрю! – вирвалося у Тигріної, коли вона побачила як випнулися груди подруги. Вірна здивовано зиркнула на неї.

– Чому? – не зрозуміла шатенка.

– Твоєму тілу, – пояснила футболістка. – Ти вже виглядаєш наче доросла. Мої ж бажання змінюються швидше, ніж я росту.

– Не варто так казати, – заперечила Оленка, для більшої впевненості стиснувши хрестик. – Я навпаки не хочу дорослішати. Люди починають інакше на тебе дивитися, особливо хлопці. Це дуже лякає. Навіть на службі я помічаю як вони розглядають мене, немов обмацуючи липкими грубими руками. От чому він на нас витріщається, га?

Артеміда обернулася і побачила, що Славко дивиться на них важким немигаючим поглядом. Він не підтягувався і не ганяв м’яча, натомість просто сидячи на лавці з мобільним. Проте зараз його телефон був вимкненим, а очі прикутими до дівчат.

– Гадаю, це через мене, – заспокоїла подругу спортсменка. – Сама бачила, що сталося на перерві.

– Бачила, – підтвердила Оленка. – Ти молодець, що заступилася, проте мені все одно від нього лячно. Такий кістлявий, блідий, з волоссям довшим, ніж у половини наших дівчат. Очі вирячені як в жаби і ніс гачком. А найстрашніші в нього руки. Поглянь які довгі й худі пальці, наче павучі лапи. Тільки уяви як він тебе ними вхопить!

– Та як гарно він ними грає! – відказала Тигріна, занурюючись у спогади.