***

Щойно продзвенів дзвінок і вчителька вийшла з класу, як Іван жбурнув запальничку Митьку. Той спробував її впіймати, але не зміг, натомість гепнувшись на підлогу разом зі скинутими з парти зошитами.

– Ох, Митько! – розсміявся Іван, підтриманий більшістю класу. – Недарма тебе Кривим звуть! Що на полі, що у класі тобі не впіймати цяці.

Згодом забіяка сперся на стіл Славка. Хлопчина сидів, низько схиливши голову і довге чорне волосся повністю закривало його обличчя.

– Мамці пожалієшся? – глузливо поцікавився Іван.

– Ні, – відказав Славко.

– Не чую, – Кремінь схопив його за волосся і смикнув, змушуючи поглянути на себе. – Я тебе не чую, чувирло!

– Відчепися від нього! – розлючена Артеміда підбігла і відштовхнула хулігана. Славко жалісно зойкнув, а в руці у Івана зосталося кілька довгих волосин.

– Гидота, – заявив він, струсивши руки. – Чого тобі, Артеме? Нащо ніс не в свої справи суєш?

– А нащо ти до нього чіпляєшся? – люто відказала дівчина, стискаючи кулачки. – Сили забагато, ніде її діти? То краще на полі викладайся, а то бігаєш мов вагітна черепаха!

Клас вражено загудів, оточуючи їх і очікуючи продовження. До цього ще ніхто не наважувався суперечити й, тим більше, ображати Івана, якого через кремезну статуру і буйний норов побоювалися навіть старші.

– Бігаю я нормально і ми обидва це знаємо, – поглянувши на сердиту однокласницю, що ледь сягала йому грудей, заявив Кремінь. – Скажу більше: я б найкращим гравцем команди був, якби не ти. Бо хто ж знав, що таке не дівча, не хлоп’я вродиться й у футбол здумає грати? От що, ти все одно тут нікому не потрібна, тож забирайся з нашої країни. І цього виродка прихопи з собою!

Він зневажливо вказав на пригніченого Славка, крізь скуйовджене волосся якого проглядали лише вирячені очі.

– Це така ж моя країна як і твоя! – обурено вигукнула Тигріна. – Я українка!

– Ти бодай в дзеркало на себе дивилася? – глузливо запитав Іван. – Мати китаянка, батько росіянин, а донька українка? Так національність не працює!

– Я тут народилася і навіть за межі області жодного разу не виїжджала! – відказала Артеміда. – І тато не зовсім росіянин, адже моя бабуся з Полтави, а дід хасид…

Остаточно заплутавшись, футболістка замовкла і з викликом зиркнула на забіяку. Втім, через різницю в зрості це виглядало зовсім не так ефектно, як їй хотілося.

– А загалом ви одне одного варті, – почуваючись переможцем, продовжив Іван. – Ти не дівчина, він не хлопець. Вас наче навмисно в пару створили для шоу виродків!

Наступної миті він врізався спиною в дошку і сповз на підлогу. На футболці хулігана виднівся чіткий відбиток підошви кеда Тигріної. Іван спробував підвестися, та щось хруснуло у нього всередині і, замість обуреної лайки, з вуст зірвалося жалісне:

– Мамо!