2. По камушкам по камушкам, мы школу разберём

(рос. По камінцям, по камінцям школу розберемо)

Народна творчість.

– Отож, кубічний корінь з восьми це… Хтось знає? – запитала вчителька, з надією поглянувши на нудьгуючий в очікуванні перерви клас. – Що, ніхто? Жодної версії? Це ж легко. Яке число потрібно двічі помножити саме на себе, щоб отримати вісімку? Гаразд, може якщо я напишу на дошці, вам стане зрозуміліше.

Вона підвелася, взяла шматок крейди і почала писати приклад. Скориставшись тим, що викладачка не могла стежити за учнями, Іван обернувся до худорлявого хлопчини у сусідньому ряду.

– Митько, дай запальничку! – прошепотів він.

– Що? – розгубився той.

– Не тупи, Кривий! Ти не на полі, – відказав Іван, посміхнувшись власному жарту. – Дай швидше.

– Тримай, – не розуміючи в чому справа, Митько все ж підкорився. Задоволено гмикнувши, Іван клацнув нею і підніс до довгого волосся Славка, який сидів перед ним. Весь клас принишкнув, затамувавши подих.

Син директорки сидів понурий, не бажаючи зайвий раз зустрічатися поглядом з однокласниками після вчорашньої ганьби. Раптом ззаду повіяло горілим і щось боляче обпекло його у шию. Він спробував прибити комаху і підскочив від болю, грюкнувши стільцем.

Вчителька обернулася і побачила у проході між рядами довговолосого блідого хлопчину з булькатими чорними очима і гачкуватим носом. Він стояв розкорякою, злякано озираючись, доки його однокласники відверталися, потайки пирскаючи від сміху.

– Славко, в чому справа? – запитала викладачка. – Ти хочеш приклад розв’язати? То ходи до дошки. Наступного разу не треба так підскакувати, просто попроси. Мав би знати, адже твоя мама директорка.

Тут клас не витримав і вибухнув реготом. Притискаючи до грудей обпечену долоню, Славко поплентався до дошки. За всім цим з останньої пари спостерігали обурені розкосі очі.