——— 2 ———

— Та ви вже зовсім збожеволіли?! — гримнув Світан, вдаривши долонею по кришталевому ресепшену так, що з його поверхні пішли хвилі світла. — Я і так і жнець, і янгол-охоронець! А тепер ви хочете, щоб я ще й відповідав за охорону тварин? Як я, по-вашому, маю все це поєднувати? Я свою підопічну вже майже не бачу!

Небесна канцелярія нагадувала вулик. Стеля була висока, з тонкими сріблястими променями, що падали згори й ледь миготіли. Вздовж стін — безкінечні ряди шаф із позолоченими шильдами: "Архів душ", "Графік вітань", "Відділ врегулювання конфліктів", "Списки рішень, що змінюють долю", "Нічні жахи". 

Усе дихало порядком і строгістю.

Центральний хол був залитий м’яким світлом. Прозора підлога виглядала, ніби зрошена росою, і не залишала слідів. 

Кожні кілька хвилин повз рецепцію проходили янголи — різного віку, з різними розмахами крил, одягнені у світлі лляні тоги або короткі робочі туніки. Були і безкрилі. Деякі з них тримали у руках паперові сувої, хтось — планшети, що світяться мʼяким світлом. І лише один янгол порушував порядок.

Дівчина за стійкою, тендітна, з короткими сріблястими кучерями й бейджем "Ірина", опустила очі:

— Більше нікому. Усі інші призначені на чергову чистку хронік або переведені до відділу конфліктів.

— Я не буду цим займатися!

— Але якщо ви відмовитеся взяти це доручення, я змушена буду подати доповідь до Керівного Трикліну…

— Та доповідайте, куди хочете! — не стримався Світан. 

Навколо всі завмерли. Янголи, які щойно жваво обговорювали нові правки в протоколах відведення душ, повільно повернули голови. Навіть старий архіварій у довгій мантії, що стояв на східній стороні залу, затримав погляд на розлюченому Світані.

Про нього давно ходили чутки. Хтось казав, що його призначення було помилкою. Інші — що він має надто людське бачення справедливості і саме через це може влаштувати такий необхідний всім поштовх. Але після останнього інциденту, коли він з’явився перед смертною і практично назвав їй дату смерті — чого робити було суворо заборонено — його ім’я почали обговорювати навіть у Вищій колегії.

І ось тепер він знову на межі. Проте Ірина мовчала. В її погляді не було страху — радше втома й бажання не роздувати полум’я ще більше. Вона чекала, поки він заспокоїться.

І Світан видихнув. Голосно. Втомлено. Його плечі опустилися. Він провів рукою по волоссю, що трохи збивалося на тім’ї, і озирнувся. Янголи повільно поверталися до своїх справ, хоча кожен і далі слухав боковим слухом.

— Гаразд, — буркнув він. — Що там з тими тваринами?

Ірина вже тяглася до столу, де лежав тонкий пергамент із дорученням, коли на її ноутбук прийшло сповіщення. Маленьке віконце блимаючи виникло в кутку екрана. Вона натиснула — і прочитала перші рядки. Потім знову глянула на Світана. В її погляді зʼявилась тривога.

— Ваша підопічна щойно пообіцяла своєму знайомому допомогти з пошуками зниклого брата, — повторила дівчина тихо, але чітко. — Через що її мають зарізати під час бійки… рівно за тиждень.

Навколо знову запала тиша. Здавалося, навіть світло в залі поблякло, а тонкі сріблясті промені згори пригасли.

Світан мовчав приблизно три секунди, після чого з силою вдарив двома руками по столу. Поверхня задрижала, а папери, що лежали на краю, розлетілись по блискучій підлозі.

Дівчина за ресепшеном рефлекторно здригнулась, опустила голову і прошепотіла:

— Вибачте…

— Та відчепись ти вже від неї! — почувся голос збоку. Один із янголів підійшов до стійки, тримаючи в руках чашку кави, яка ледь не розхлюпалась. — Хіба вона винна, що люди не надто розумні? Просто лети до своєї підопічної і зроби все, щоб вона не померла раніше терміну.

Світан обернувся.

— Лев?

— Не Лев, а Леван, — поправив янгол, посміхаючись. — Моє повне ім’я — Леван. А ти — Світанок, тож лети й сяй на землі в усій красі. І не повертайся сюди, поки твоя дівчина не доживе до глибокої старості, чуєш?

Леван наче був трохи старший за всіх разом узятих. Він поводився спокійно, впевнено, без краплі метушні. Був високим, з довгим хвилястим волоссям, у розстебнутому тужурці. Виглядав трохи недбало, але був тим, хто занадто добре знає правила, аби ними перейматись.

За бажанням Леван міг би розповісти багато чого цікавого про Триклін — орган, що керує всією системою, включно з Небесною канцелярією та Пекельною філією. Та він цього не робив. Йому було значно спокійніше знаходитися десь в стороні, подалі від усієї бюрократії.

— Але ж кити! — несміливо нагадала дівчина за ресепшеном, вказуючи на аркуш із завданням.

— Я займусь ними, — Леван узяв папір, швидко пробігся по ньому очима й знизав плечима. — А щодо обов’язків женця… Один мій колега вчора якраз вийшов з лікарняного. Йому підуть на користь невеликі навантаження.

Радість Світана не знала меж. Він вже біг до виходу, коли почув, як Леван гукнув:

— Світанок! — Той зупинився, тримаючись за двері. — Не забувай, янголи-охоронці не мають змінювати хід подій. Ми не рятуємо від долі. Ми лише стежимо, щоб доля не обірвалась передчасно.

— Я знаю! — кинув Світан, махнув рукою і зник за дверима.

На кілька секунд зал залишився в легкому ступорі. Потім життя поволі повернулося до звичного ритму. Шурхіт кроків, голоси, шелест паперів — усе знову пішло, як завжди.

Тільки Леван все ще залишився біля стійки. Він знову подивився на аркуш, а потім — на Ірину, яка вже почала збирати розкидані папери. Її рухи були зосередженими, але не метушливими. Було видно, що це для неї не перший вибух емоцій серед янголів.

— Як щодо побачення, якщо я впораюсь за тиждень? — озвався Леван, злегка посміхаючись.

Дівчина підняла на нього здивований погляд.

— Хіба ви не належите до загону янголів-охоронців?

— Належав. Але зараз у мене немає підопічного, тож я цілком вільний, — відповів Леван і швидко глянув на бейджик на її грудях. — Ірино…