ПЕРШЕ ВИПРОБУВАННЯ: СОЛОДОЩІ, БЛИСКІТКИ І НІЧНІ СТРАХИ

Пізніше повернулася Анесса — трохи втомлена, але з тією особливою усмішкою, яка з’являється у людей після довгих розмов і нових знайомств. Вона зачинила двері плечем, ніби несла з собою цілий день чужих голосів, сміху й нових історій. 
— Як усе пройшло? — запитала Шарлотта, піднімаючи погляд від конспектів. 
— Чудово, — трохи захекано відповіла Анесса, скидаючи светр на стілець. — Я познайомилася з такою кількістю людей, що вже половину імен не пам’ятаю. 
Вона провела рукою по волоссю і додала, майже сміючись: 
— Але зате тепер знаю приблизно всі плітки першого курсу. 
Шарлотта підняла брову. 
— Уже? Ми ж тут навіть доби не прожили. 
— Повір, для студентів цього більш ніж достатньо, — знизала плечима Анесса. — До речі… про тебе там теж говорили. 
Шарлотта завмерла з ручкою в руках. 
— Я навіть не хочу питати. 
— І правильно, — усміхнулася Анесса. — Але історія з качкою, здається, уже починає жити своїм життям. 
Шарлотта кілька секунд мовчала, дивлячись у зошит. 
— Чудово, — нарешті видихнула вона. — Один день в академії, і я вже місцева легенда. 
— Не перебільшуй, — засміялася Анесса. — Хоча… трохи перебільшуй. Це звучить веселіше. 
Шарлотта похитала головою, але куточки її губ сіпнулися. 
— Ти йдеш на вечерю? — поцікавилася вона, закриваючи зошит. 
— Напевно так. Я така голодна, що могла б з’їсти вовка, — з блиском в очах сказала Анесса. 
Шарлотта тихо засміялася. За цей день вона вже встигла звикнути до цієї невтомної енергії, яка ніби заповнювала всю кімнату. 
— Гаразд, — сказала вона, підводячись. — Пішли. Поки про мене не вигадали ще щось гірше за розмови з качками. 
О шостій вони вирушили до їдальні. По дорозі Анесса задоволено відзначила, що Лотті сьогодні вдяглася більш нормально. 
— О, дивись, ти навіть не виглядаєш як привид академії, — сказала вона. 
— Це комплімент? 
— Абсолютно. 
Їдальня займала весь другий поверх. Усередині було світло, шумно й трохи хаотично: дзвеніли прибори, пахло їжею, хтось голосно сміявся, хтось уже сперечався про предмети. 
Анесса майже одразу почала вести Шарлотту крізь натовп, знайомлячи з людьми. 
— Це Марія… це Ліна… а це Дана… 
За одним зі столів сиділи дівчата-першокурсниці, які вже встигли створити маленьку компанію. Вони говорили всі разом, перебиваючи одна одну. 
Шарлотта сіла на край столу, трохи відсторонено. Анесса швидко опинилася в центрі розмови. 
— О, це ж вона! — раптом вигукнула руда дівчина, придивившись до Шарлотти уважніше. 
Шарлотта повільно підняла голову від тарілки. 
— Мені вже трохи страшно питати… — сказала вона обережно. — Яка саме «вона»? 
Руда ніяково пирснула сміхом і махнула рукою. 
— Та… ну… та історія зі сходами. 
Інші дівчата миттєво пожвавилися, ніби хтось увімкнув сигнал «обговорення». 
— Так! Та сама! 
— З качкою! 
— І хлопцем! 
— І тим епічним втечею через двір! 
Шарлотта кілька разів повільно моргнула, дивлячись на них. 
— …Чудово, — нарешті пробурмотіла вона. 
Анесса поруч миттєво прикрила рот рукою, щоб не розсміятися. 
— Вибач, — тихо сказала вона, трохи нахиляючись до Шарлотти. — Але це реально вже пів кампусу обговорює. 
Шарлотта повернула голову. 
— Пів кампусу? Ми ж тут… — вона глянула на годинник у залі, — скільки? Один день? 
— Ну… — знизала плечима одна з дівчат. — Якщо чесно, історія вже трохи… виросла. 
— У чутках ти сиділа зі своєю качкою хвилин двадцять, — додала інша. 
— І розмовляла з нею. 
— Дуже серйозно розмовляла. 
— А вона слухала, — сказала ще одна дівчина. — Прямо так… уважно. 
Вона навіть зобразила качку, схиливши голову набік. 
За столом прокотився сміх. 
Шарлотта на секунду заплющила очі й повільно видихнула. 
Добре. 
Просто… добре. 
— Скажіть мені тільки одне, — сказала вона спокійно, відкриваючи очі. — У цій легенді качка хоча б виграла суперечку? 
Це викликало нову хвилю сміху. 
Анесса тихо прошепотіла: 
— Якщо чесно… у деяких версіях — так. 
Шарлотта похитала головою. 
— Прекрасно. Я програла дискусію водоплавній птиці. Мій соціальний статус офіційно зруйнований. 
Вона повільно видихнула. 
— Слухайте, — сказала нарешті Шарлотта. — Я сьогодні пережила довгий день. Якщо ця історія стане місцевою легендою — нехай. Але зараз… 
Вона опустила погляд на свою тацю. 
— …я хочу тільки одне. 
Їжа саме з’явилася перед нею. 
Трюфельний суп із морепродуктами. 
Печена качка з ягідним соусом. 
Салат із рідкісними сирами та горіхами. 
Шарлотта кілька секунд просто дивилася на все це, ніби на щось майже священне. 
Добре. План простий. 
Забути про Теда. Забути про качку. Забути про плітки. І про власні соціальні катастрофи теж. 
Просто поїсти. 
Вона взяла ложку. 
Перший ковток супу змусив її мимоволі заплющити очі. 
— Ого… 
За столом на секунду запанувала тиша. 
— Настільки добре? — з цікавістю запитала Марія. 
Шарлотта повільно відкрила очі й серйозно кивнула. 
— Я готова пробачити цьому дню майже все. 
За столом тихо засміялися. 
Після цього Шарлотта повністю зосередилася на їжі. 
Розмови навколо знову повернулися до звичного шуму: хтось сперечався про викладачів, хтось продовжував обговорювати чутки, хтось голосно сміявся з нових знайомств. 
Шарлотта ж методично розправлялася зі своєю вечерею. 
Менше ніж за кілька хвилин таця була майже порожня. 
Вона відклала виделку й тихо, задоволено зітхнула. 
Здається, я щойно з’їла делікатеси на мільйон… 
І це тривало менше, ніж одна серія улюбленого серіалу. 
І, чесно кажучи, це була найкраща частина всього дня. 
Після вечері Шарлотта чемно попрощалася з дівчатами. 
— Було приємно познайомитися, — сказала вона, підводячись. 
— І тобі, — усміхнулася Марія. — Але тепер ти офіційно «та дівчина з качкою». 
Шарлотта зітхнула. 
— Дуже сподіваюся, що це не стане моїм титулом на всі п’ять років. 
— Не хвилюйся, — махнула рукою руда. — У нас щотижня з’являється нова легенда. 
— Значить, у мене є шанс вижити, — кивнула Лотті й помахала рукою на прощання. 
Вона рушила до ліфта, але вже за кілька кроків відчула на собі погляди. Короткі, крадькома. Хтось шепотівся, хтось посміхався, один хлопець навіть ледь помітно показав на неї пальцем. 
Шарлотта тихо видихнула. 
Чудово. Один день в академії — і я вже місцева легенда. 
У ліфті вона притулилася до стіни, сподіваючись хоча б кілька секунд тиші. Але за нею зайшли ще кілька студентів, і один із них ніяково простягнув конверт. 
— Це… для Анесси. Передаси? 
Шарлотта мовчки взяла лист. Майже одразу поруч з’явився ще один. 
— І це теж. 
Вона повільно перевела погляд з конвертів на хлопців. 
— Ви що, серйозно? 
— Ну… ти ж її сусідка, — знизав плечима хтось. 
Лотті тихо зітхнула. Один день. Один день — і вона вже працює особистою поштою академічної зірки. 
Коли двері ліфта майже закрилися, всередину втиснувся ще один хлопець. У руках він тримав величезну коробку. 
— О, чудово! — з полегшенням сказав він. — Передаси це Анесі? 
Шарлотта автоматично взяла коробку — і мало не впустила її. 
— Вона що, наповнена камінням? 
— Та ні… там дрібниці, — ніяково відповів хлопець. 
— Дрібниці. Звісно. 
Коробка виявилася настільки важкою, що Шарлотті довелося притиснути її до грудей. 
— Вона важча за мене… 
Коли ліфт нарешті зупинився, вона ледве дотягнула весь цей скарб до кімнати, відчинила двері плечем і поставила коробку біля входу поруч зі стопкою листів. 
— Якщо це не запас їжі на тиждень, — пробурмотіла вона, розгинаючи спину, — я дуже здивуюся. 
Поруч лежала акуратна стопка листів. 
— Якщо це не запас їжі на тиждень, я дуже здивуюся, — пробурмотіла Шарлотта. 
Вона сіла за стіл, відкрила зошит, і сторінки тихо зашелестіли під пальцями. Але замість конспектів у голові знову сплив роман. «Свята і Воїн: Протистояння Сердець». Історія, написана від імені Теда. У книзі він втрачає Анессу вже на другому курсі академії — вона просто зникає. Без пояснень. Без листа. Без сліду. Через кілька років, під час війни святих, він знаходить її знову. Живу… але зовсім іншу. Вона відмовляється розповідати, що сталося після її зникнення. Навіть коли вони воюють пліч-о-пліч. Навіть коли світ навколо буквально розвалюється. І тільки наприкінці історії вона починає говорити правду. 
Шарлотта повільно провела пальцем по рядках. 
— Чому?.. — тихо прошепотіла вона. 
Чому вони не зустрілися раніше? Чому доля двох людей, які були настільки важливими один для одного, раптом розійшлася? І чому… чому вона сама тепер опинилася всередині цієї історії? 
Її думки різко обірвалися. 
Шарлотта підняла голову. За вікном стояла ніч. Ті самі ворота, темний сад і статуя воїна, на яку падало холодне місячне світло. Кам’яна постать виглядала майже живою. І саме в цей момент щось промайнуло біля скла — темна тінь, швидкий рух крил. Кажан. 
Шарлотта здригнулася так різко, що перекинула стілець. 
— Що… це було? — прошепотіла вона. 
Серце калатало в грудях так голосно, ніби його могли почути в коридорі. Вона знову подивилася у вікно. Темрява. Тиша. Нічого. 
Добре. Просто кажан. 
Вона швидко смикнула штори, але вже за мить завмерла. Щось було не так. Дуже коротку секунду їй здалося, що в саду хтось стоїть. Прямо біля статуї. Темна, нерухома фігура. Ніби хтось дивиться на її вікно. 
Шарлотта моргнула. 
І там вже нікого не було. 
— Чудово… — тихо сказала вона. — Тепер мені ще й привиди мерещаться. 
Вона повернулася до столу, але думки більше не слухалися. Погляд раз у раз падав на коробку біля дверей, а в голові вперто крутилася одна й та сама думка: у цьому світі занадто багато речей відбувається так, як у книзі. 
Вона чекала на Анессу. І чомусь дуже не хотіла більше дивитися у вікно. 
І, чесно кажучи, їй дуже хотілося дізнатися, що всередині. 
Коли подруга нарешті повернулася, вона буквально сяяла. Двері розчинилися, і в кімнату разом із холодним повітрям увірвався її голос: 
— Я вдома! 
Анесса зробила кілька кроків і раптом зупинилася на порозі. Її погляд ковзнув по столу, по ліжку… і застиг на акуратній стопці листів, а потім — на великій коробці біля дверей. 
— Це… що? 
Шарлотта навіть не підняла голови від зошита. 
— Твоя фан-пошта. 
Анесса обережно підняла кришку коробки — і в ту ж секунду звідти фонтаном вилетіли блискітки. За ними вискочили кілька кольорових кульок, що тихо покотилися по підлозі. 
— О Боже! — засміялася вона. 
На самому дні лежали солодощі у формі сердець, перев’язані стрічкою. Анесса світилася від щастя, розглядаючи подарунки так, ніби це був найбільший скарб у світі. 
Шарлотта дивилася на неї і мимоволі усміхалася. Радість подруги була щирою, легкою, майже дитячою. Але десь глибоко всередині Лотті ворухнулося інше відчуття — тихе й холодне. 
Це тільки початок. 
Яким би красивим не було це зізнання, воно не врятує їх від того, що чекає попереду. 
Вона нічого не сказала. Просто слухала, як Анесса захоплено розповідає про нових знайомих, про дивні історії з кампусу, про людей, яких вона вже встигла запам’ятати. У кімнаті було тепло й затишно, світло лампи м’яко лягало на стіл, блискітки тихо мерехтіли на підлозі — і на кілька хвилин усе здавалося простим і безпечним. 
Та коли Шарлотта мимоволі глянула у бік вікна, у грудях знову ворухнувся той самий холодний неспокій. Це вікно вже двічі стало джерелом її страху: спочатку — лиходій із роману, потім — той кажан. І десь на самому краю думок народилася тиха, тривожна підозра. 
А що, якщо це не випадковість? 
Що, якщо… 
…за нею справді хтось спостерігає.