Частина 12

Півроку пройшло для всіх по-різному. Для одних – у радісному закоханому стані із метеликами в животі, а для інших – у важкій праці над відновленням сил після операції. Єдине між ними було спільним – надія на щасливе майбутнє.

Після покращеня стану дівчини Руслан і Аліса почали приготування до весілля, події, на яку вони чекали більше трьох років… Гошу запросили бути свідком.

Сидячи в уже спільній квартирі своїх друзів, чоловік не міг стримати посмішки, коли помічав маленькі дрібнички, що свідчили про присутність жінки в помешканні і робили його сімейним гніздечком.

Руслан приніс тацю з чашками і поставив її на журнальний столик, а слідом за ним прийшла Аліса з пирогом на красивій тарілці, який сама зпекла. Вони утрьох приступили до чаюваня.

-То що, друже, - заговорив Руслан. – підеш на наше весілля в якості свідка?

-Ти ще питаєш! – вигукнув у відппвіідь Гоша. – Та я вже цілу вічність чекаю на це весілля! Авжеж піду!

-От і добре, свідок є. – задоволено посміхнулася Аліса. – Залишилось обрати тобі пару. Навіть не знаю кого запропонувати на цю роль. Хто тобі більше подобається – Настя чи Каміла?

-О, краще Камілу, бо до Насті моя кохана приревнує!-засміявся Гоша.

-Кохана? – здивувалася Аліса. – А чому я не в курсі, що в тебе є дівчина?

Чоловіки зніяковіло перезирнулися між собою. Гоша випадково промовився про Руслану, існування якої вони з другом ретельно приховували. Адже знайомство цих двох дівчат – це щось недопустиме. Руслан взагалі був би радий забути про Лану, яка так і не пробачила його остаточно, і про події, пов’язані з нею. Але його друг закохався – і тут вже нічого не зробиш.

-Гошо, то чому ти ховаєш її від нас? – спитала Аліса.

-Я… не знаю… Якось так вийшло.

-Обов’язково познайом нас із нею! – не вгамовувалась дівчина. – Мабуть, вона чудова. Ти не міг обрати іншу. А може, нехай вона і буде дружкою?

-Не думаю, що вона захоче. – злякався Руслан.

-Чому? – дівчина здивовано подивилася на нареченого.

-Вона не полюбляє бувати на весіллях. – спробував викрутитися Гоша, на ходу видумуючи пояснення.

-Шкода. Але ти все одно нас познайом. Може, вона передумає. А як її звати?

-Лана.

-Лана? Це скорочено? А повністю – Руслана?

-Так.

-О, Руслане! Ти чув? Вона твоя тезка! Так цікаво! Не повірю, що ти не в курсі! Як кращий друг міг не розповісти тобі про свою дівчину?

-Та трохи в курсі…- тихо промовив Руслан.

О, так! Він в курсі! Ще й як! Саме через нього вони і познайомились. Скільки разів він сподівався, що їхні відносини будуть не довгими! Адже можна представити, як це важко, коли дівчина кращого друга тебе ненавидить, а ти не можеш без докору сумління дивитися їй в очі. Але ні. Вони не припинили свої відносини. Навпаки, за півроку стали ще ближче один до одного. Постійно разом. Ні хвилини без думок одне про одного, ні дня без зустрічі або багатогодинної розмови по телефону. І відпустку разом провели, і взагалі все йшло до спільного майбутнього. Хто б міг подумати...

А якщо так, то рано чи пізно Аліса з Ланою познайомляться. І це буде катастрофою. Аліса не має дізнатися про цю брудну історію. Виходить два варіанти — або наречена познайомиться з Ланою, або ж треба припиняти спілкування з найближчим другом, з яким і в вогонь, і в воду... Ох! Що ж робити, якщо обидва варіанти — зовсім не варіанти?

-І чому ж ти мені не розповів? - дивувалася Аліса. - Чи це таємниця?

-Ні, зовсім ні. - виправдовувався Руслан. - Просто вони нещодавно почали зустрічатися...

Чоловік подивився на друга. Гоша відвів невдоволений погляд. Так, йому неприємні ці розмови, вся ця брехня та викручування, але він не видає брудних таємниць друга, за що Руслан був йому безмежно вдячний.

-Гошо, запроси її на весілля. Я буду дуже рада з нею познайомитися. - попросила Аліса і Гоша не зміг їй відмовити.

Дівчина пішла на кухню, а Руслан одразу кинувся до друга.

-Що робити? - занепокоєно запитав він. - не можна їх знайомити.

-Ти в мене питаєш? - обурився Гоша. - не я заварив цю кашу.

-Звісно не ти, але...

-Що “але”?

-Якби ти не почав з нею зустрічатися, то не треба було б їх знайомити.

-О, то мені треба було заради твого спокою заборонити собі спілкуватися з дівчиною, яка мені не байдужа? - в голосі Гоші чулося роздратування.

-Ні, але... Я не знаю... - Руслан розгубився. - Я кохаю Алісу і дуже боюся її втратити. А якщо Лана розповість їй все? Що тоді? Аліса так засмутиться...

-Аліса те, Аліса се... - невдоволено сказав Гоша. - Я її поважаю, але чому ти думаєш тільки про неї? Що буде з Ланою? Ти не подумав? Чи вона не засмутиться, якщо їй доведеться говорити з Алісою? Знаєш, для мене це має значення. Я люблю її не менше, ніж ти — Алісу.

-Справді так любиш? - в очах Руслана читався відчай.

-Так, друже. Я навіть думаю освідчитися їй.

-Ти серйозно? - відчай в очах Руслана змінився страхом.

-Ні, жартую! - вибухнув Гоша. - Що за дурне питання?!

До кімнати зайшла Аліса, присіла поруч із нареченим.

-Чого репетуєте? - спитала вона. - Ніколи не чула, щоб ви сварилися.

-Ми не сваримося. - поспішив виправдатися її наречений.

-Справді? Але ви так емоційно розмовляли...

-Все добре., Алісо. - посміхнувся Гоша, але на душі в нього було важко.

На столику задзвонив його телефон, на екрані якого висвітилося фото Руслани.

-Це вона? Красива. - відмітила Аліса, яка встигла розгледіти фото.

-Так, вона. - підтвердив Гоша. - Вибачте, я відійду ненадовго.

-Звісно, йди. Запроси її до нас у гості! - вигукнула дівчина йому услід.

Аліса знала Гошу вже досить довго. Він був її другом майже так само, як і її нареченого. Тому бажала для нього щастя. Але вона і уявити не могла який біль їй може принести знайомство з його дівчиною.

Гоша не любив брехати і намагався робити це якомога рідше. А ще більше він не любив брехати, коли цього від нього вимагали інші люди. Руслан поставив його в дуже не зручне становище і це страшенно дратувало. Але що робити? Правда не тільки зруйнує життя його друга, чого він не хотів, але й зачепить Лану, чого він хотів ще менше. І почуття Аліси для нього теж були важливі, вона не винна у тому, що сталося, до того ж, їй не можна занадто хвилюватися.