Частина 5

Аліса прокинулася в гарному настрої. За вікном світило сонечко, а Руслан обіцяв прийти у гості. Вчора вона вмовила лікаря відпустити її хоча б на день додому, обіцяючи вести себе добре й не перенапружуватися. Дівчина прийняла душ, привела себе до ладу, нафарбувалася. Потім пішла на кухню - хотіла приготувати для Руслана його улюблену страву.

- Алісо, - у голосі мами чулося занепокоєння.  - Чого ти не відпочиваєш? 

- Від чого, мамо? - дівчина посміхнулася. - Я ж останнім часом цілими днями майже нічого не роблю.

- От і не треба робити. - жінка забрала миску в доньки з рук. - Іди полеж краще.

- Але сьогодні день закоханих. Руслан прийде у гості. Я хочу щось для нього зробити.

- Нічого,  твій Руслан усе зрозуміє. А тобі лікар сказав не напружуватись.

- Я хочу приготувати лазан'ю. Тільки її, а потім буду відпочивати. - стояла на своєму дівчина. 

Аліса забрала в мами миску й почала мити м'ясо, щоб потім перекрутити його в м'ясорубці. Але вона і справді почувалася трохи млявою, а серце іноді ледь чутно піднивало. Нічого, потихеньку, без різких рухів... Аліса хотіла перенести миску на інший стіл, але турботлива мама не витримала і знову спробувала забрати в неї ношу. 

- Мамо, не треба. Все гаразд.

- Я хвилююся за тебе...

- Мамо, я хочу хоч у чомусь бути корисною. - поянила дівчина. - І хочу з гордістю сказати йому, що це приготувала я.

- Давай я приготую, а скажемо, що ти. - запропонувала мама.

Аліса здивовано подивилася на мати, в якої раптом прокинулися шахрайські здібності.

- Дякую, але ні. - відмовилась вона. - Чим же я тоді пишатися буду? Ти краще просто допоможи мені. Наприклад, м'ясорубку постав на стіл. Вона заважка для мене.

- Гаразд. - жінка посміхнулася, задоволена тим, що хоч якось може допомогти донці.

- Дякую, мамо.

Мати й дочка разом взялися за приготування лазан'ї. Вікторія Іванівна добре розуміла почуття своєї дочки. Майже три роки почуватися неповноцінною - важке випробування для молодої дівчини. Були часи, коли Аліса почувалася краще, майже добре, але зараз вона поступово згасала. Дівчина відчувала це і більш за все на світі мріяла знову мати змогу робити звичайні речі - гуляти, працювати, готувати їжу. Тому жінка не могла відмовити їй у такій маленькій забаганці - приготувати смачну страву для коханого чоловіка. Самого ж Руслана Вікторія Іванівна майже боготворила, адже він так багато зробив для її дочки.

Коли лазан'я, яку щойно дістали з духовки, наповнила квартиру апетитним ароматом, Аліса просто сяяла від щастя. Вона навіть погодилася трохи полежати, адже до приходу Руслана залишилося десь пів години. Дівчина лежала, дивилася їх спільні фото на екрані телефону, та вкотре задавалася питанням: чому все так вийшло? Чому на їхнє кохання в самому розквіті впало так багато тяжких випробувань? А Руслан... він не зрікся її, хоча вона давала йому право вибору, мало того, вона навіть вмовляла його забути про неї. І здавалося, що через всі ці неймовірні перешкоди їхні почуття стали лише сильніше. Адже як можна не кохати людину, яка заради тебе здатна на все, яка не шкодує для тебе ні часу, ні грошей, ні своєї молодості, яка залишається вірною у найскладніших ситуаціях? А що вона могла дати йому взамін? Раніше, після першої операції, Аліса почувалася добре. Були деякі незручності, та що там казати, було важко! Та вона могла вести майже звичний спосіб життя, навіть захистила диплом і отримала документ про вищу освіту. Тоді Руслан вже вдруге запропонував одружитися. Але невдовзі її стан погіршився, а вона не хотіла бути йому обузою. Тому й сказала, що погодиться тільки якщо її здоров'я зміцнішає. Потім друга операція, довге відновлення сил, короткий період відносної стабільності, коли вони удвох змогли бути щасливими... Потім важка хвороба через знижений імунітет, яку Аліса з трудом, але все ж таки переборола. Але після цього її стан вже не можна було назвати добрим. Невдовзі лікар озвучив те, чого вони всі боялись - знову потрібна пересадка. Знову пошуки. Знову нестерпне очікування. Операція, якщо пошуки будуть вдалими. Кожного разу так страшно лягати під ніж і боятися не прокинутися після анестезії... Але вона не може здатися - заради батьків і коханого. Аліса пам'ятала, як Руслан скаженів, коли їм повідомили про самовбивцю, який встромив ножа собі у серце. "Якщо вже зібрався помирати, то хоча б пожертвував свої органи тим, кому вони потрібні!" Дівчина добре його розуміла - самогубці просто бісять, коли ти чи твоя близька людина так сильно прагне до життя, а хтось іде з життя за власною волею. Будь - яку проблему можна вирішити, окрім смерті, та деякі люди забувають про це і прощаються з життям часто через якісь дрібниці, які можна виправити. Не можна виправити лише смерть рідних і близьких людей, це єдине, що часом неможливо витримати. Тож Аліса мала битися за своє життя, хоча б для того, щоб рідним не довелося її оплакувати...

Дівчина раділа тому, що хоча б не прикута до ліжка, може ходити й робити щось не важке.

"Привіт! Вийди з квартири ;)" - на екрані телефону висвітилося повідомлення від Руслана. Аліса здивувалася, але пішла до вхідних дверей.

- Ти куди? - спитала мама.

- Руслан попросив вийти. - пояснила дівчина й відчинила двері.

За дверима, прямо під ногами, лежав плакат з написом: "Квест-гра для сонечка на ім'я Аліса". По краях плакат був засипаний пелюстками троянд різного кольору. Під великим написом виднівся напис трохи меншим шрифтом: "Крок перший: подивися направо."

Дівчина слухняно послідувала команді й побачила на стіні фото з тих часів, коли вони тільки-но почали зустрічатися. Під ним - маленький вірш.

       "Ти, наче сонце,

       Осяяла мій світ.

       Гадав я - хто це?

       Янгол чи яскравий самоцвіт?"

Аліса вже передчувала щось незвичайне, тому до горла підкотив комок, чи то від радості, чи то від хвилювання, чи від усього одразу. Під фото з віршем - листівка у вигляді серця на золотій ниточці. Дівчина відкрила листівку й прочитала: "Спустися на один поверх униз." Вона слухняно, завмираючи від передчуття чогось чарівного, пішла сходами униз, а мама - за нею.Вздовж сходів до стіни прикріплені конверти, в яку, як у вазу, встромлені троянди різного кольору. Аліса взяла в руки першу троянду, що висіла біля верхньої сходинки. Ця квітка була насиченого темно-бордового кольору, майже чорна. На конверті римований напис: