Частина 3

   Біляве від природи волосся, так часто останнім часом зібране в пучок, зараз було розпущене й дбайливо укладене акуратними пасмами. Блакитні очі світилися радістю, а на вустах грала така мила й щаслива посмішка... Руслан дивився на неї і не міг надивитися. Лише її трохи бліда шкіра засмучувала його.

 - Як же я люблю гуляти! - Аліса глибоко вдихнула повітря, насолоджуючись його свіжістю й прохолодою, що бадьорила. - Шкода, що рідко доводиться вийти в місто. 

 - Шкода. - повторив за нею молодий чоловік і ніжно взяв її руку в свою.

 - Я б з радістю випила кави в тому кафе, де ми полюбляли зустрічатися.

 - Але ж...

 - Так, знаю. - вона ледь посумнішала, та тієї ж секунди знов посміхнулася. - Тоді поп'ю соку з булочкою. Булочку ж мені можна?

 - Так, авжеж. Ходім до машини, Назар нас відвезе.

 - Та ти що! Тут же тільки пів години ходу! Підемо пішки!

 - Ти впевнена? - він трохи непокоївся. 

 - Ходімо! Не так часто я можу гуляти містом!

 - Гаразд, але скажеш, якщо що, добре? 

 - Так. - швидко погодилась вона, її розсмішило занепокоєне обличчя супутника. - Та розслабся! 

   Вони йшли вулицею, не поспішаючи, тримаючись за руки. Повз них пропливали різноманітні магазини й кіоски, які поступово змінилися більш спокійною місцевістю, яка складалася переважно з житлових багатоповерхівок. В останні два дні температура повітря піднялася на чотири градуси, лід і сніг під ногами помітно розтанули, тому йти було легко. Руслан трохи нервував, бо хвилювався за свою кохану. Це хвилювання вже увійшло у нього в звичку. Та він старався виглядати спокійним, адже не хотів засмучувати Алісу.

 - Тоді що в тебе нового? - поцікавилася дівчина.

 - Та начебто нічого такого... Про гру я тобі розповідав, а більше... більш нічого.

 - Зовсім нічого? - дівчина трохи посумнішала. - Тільки робота?

 -А що ще має бути? 

 - Мені спадає на думку зимова подорож в Карпати, лижі, підйомники. Або ж літо. Море, пісок, сонце, катання на катері... чи на банані! Пам'ятаєш, як було весело?

 - Пам'ятаю. От як тільки можна буде - поїдемо туди разом! - він ніжно поцілував її зап'ястя. 

 - Так, коли зможемо. - в її очах промайнула тінь. - Та коли це буде? І чи буде взагалі? 

   Останні слова вона проказала дуже тихо, майже одними губами. Калюжі, які після потепління траплялися то тут, то там, вже почали набридати. Аліса граційно оминала їх. Увага Руслана цілковито була зосереджена на кроках дівчини, тому він іноді не помічав калюжі під своїми ногами. Перед ними, наче безкрає море, розкинулася велика калюжа. Вона займала майже усю доріжку. От кляті дороги! Що ні крок, то яма! Парочка, збита з пантелику такою перепоною, в нерішучості зупинилася перед калюжею. Та не довго думаючи, чоловік підхопив кохану на руки й попрямував навпростець, наче святий по воді. Та святим він не був, тож взуття і ноги у ньому одразу промокли. Дівчина була приємно вражена таким лицарським вчинком, та все ж-таки й трохи обурена. Їй набридло, що він постійно ставиться до неї, як до кришталевої вази, пилинки з неї здуває й здригається від кожного її різкого руху. Хотілося живих, яскравих почуттів, пристрасті, а не цієї зайвої турботи. Якби люди могли читати думки, то в цей момент мільйони жінок зі всієї планети закидали б її капцями. 

 - Дякую, любий, - вимушено посміхнулася вона, коли знов опинилася на твердій землі. - Але навіщо ж такі жертви?

 - Які? - розгублено посміхнувся Руслан.

 - Тепер в тебе ноги мокрі. - вона поглядом вказала на проблему.

 - А, та це пусте! Я здоровий, наче бик! Мокрими ногами мене не здолаєш! 

   Аліса важко зітхнула. І так в усьому. Він відмовляється від своєї молодості, від свого життя, і все через неї. В нього є гроші, достатньо грошей, щоб розважатися кожного вікенду, щоб мінімум чотири рази на рік виїжджати за кордон, відвідувати неймовірно красиві місця, веселі курорти. Він міг би побачити наймальовничіші куточки світу, шалені водоспади, запаморочливі гори, ліси, в яких від чистоти повітря перехоплює подих... Та замість цього він сидить тут, у рідному, гарному, чудовому, та вже трохи набридлому місті. Хоч би й Україною подорожував - тут теж багато неймовірних місць, які варто відвідати. Та він прив'язав себе до неї, наче до каменюки, і вона тягне його униз, на самісіньке дно. Це все любов. Так, вона знала, як Руслан кохав її. Але роль каменюки їй не подобалася. Бо вона теж його кохала. І бажала йому кращого. 

 - Любий, ти не маєш бути самітником через мене.

   В його погляді блиснув страх. Вона вже казала це раніше. Така благородна й самовіддана,  нале янгол...

 - Сонце, я не хочу про це говорити. - він намагався уникнути неприємної теми. 

 - Ні, я скажу. ..

 - Ти вже казала. 

 - Так, казала, та ти мене не чуєш. 

 - Ти кажеш нісенітниці! 

 - Я. .. та що ж це таке, Руслане? - вона починала злитися. - Чи можна мене вислухати? 

 - Гаразд, тільки не нервуйся. - він швидко поступився. 

   Пара попрямувала далі. Попереду вже замаячив знайомий міст через міську річку, а за ним - вони це добре знали - їх чекало кафе, яке зберігало спогади про багато романтичних побачень, що залишилися в минулому. 

 - Любий. ..

 - Якщо хочеш, - Руслан перебив її, заздалегідь вгадуючи, що вона скаже. - наступні вихідні можемо провести разом, десь у...

 - Де? 

 - Ну, десь недалеко. .. Може, для початку кіно?

 - Кіно? Та невже? 

 - А коли потеплішає, поїдемо до Одеси, якщо...

 - Якщо лікар дозволить? 

 - Так... люба...

   Вони вже ступили на міст з металевими кованими перилами. Аліса спиною сперлася на ці перила. Вона простягнула руки до коханого, запрошуючи в свої обійми. Руслан охоче послухався, підійшов до дівчини, обволік руками її тонку талію. Вона була такою тендітною, що хотілося захистити її від усього світу. Та від головного він не міг її захистити. Чоловік притулив вухо до її грудей. Тук-тук-тук - чувся розмірений голос її серця.