Частина 1

   Серце. Так багато сенсу в цьому слові. Воно означає не просто орган, а дещо, що грає в житті людини дуже важливу роль. Саме з серцем ми пов’язуємо такі сильні почуття, як любов, ненависть, чесність, відданість, завзятість або душевний біль. Мабуть, це тому що серце дуже чуйно реагує на всі наші почуття, прискорюючись, вистрибуючи з грудей, завмираючи... Хоч насправді ці почуття виникають далеко не в цьому важливому, незамінному органі. І саме серце, якщо вірити романтичним казкам, закохані люди віддають тим, кого люблять.

   Як би там не було, та без серця наше життя не можливе.

   Забирай моє серце,

   Більш мені не потрібне...

   Поки ще воно б'ється,

   Забирай його, милий!

-У мене для Вас гарні новини, - лікарка в білому халаті ласкаво посміхнулася дівчині на лікарняному ліжку. – Дуже скоро Ви зможете відправитися додому.

- Справді? – зраділа дівчина.

-Авжеж! У Вас молодий, міцний організм і здорове серце, яке без проблем витримало операцію під загальною анестезією. Мене більше хвилювала Ваша рідкісна група крові. Добре, що не знадобилося переливання.

-Так, мама теж хвилювалася. – дівчина зітхнула.

- Але зараз усе позаду. Через кілька днів готуйтеся до виписки. І наступного разу будьте обережніші на льоду.

Дівчина подумки здригнулася, згадавши своє невдале падіння. Це ж треба! Перша ожеледиця цієї зими – і одразу зламане ребро! Добре, що хоч легені не зачепило.Та зараз усе найстрашніше позаду, перелом загоюється. І це головне.

Руслана радісно схопила телефон, щоб якнайшвидше порадувати маму гарними новинами.

Хоч надворі була зима, та день видався ясним. Сонячні промені м’яко заливали собою усе, що знаходилося в кабінеті – шафи з діловими паперами, цікаву вітрину з різними штучками, які прийшли в цей світ зі світу уяви і матеріалізувалися завдяки кропіткій праці спеціалістів в області комп’ютерних ігор, а також молодого чоловіка, що сидів за великим столом біля вікна. Навпроти нього стояв ще один чоловік – схоже, його підлеглий.

- Отже, - підбив підсумки той, що стояв. – нова версія гри буде готова приблизно через місяць, якщо не буде ніяких форс-мажорів.

- Яких же? - усміхнувся молодий чоловік за столом. – На кшталт того, як в минулій версії астронавт раптом став зеленим після привітання з марсіанином?

- Так, цей баг тоді усіх насмішив. Такий собі астронавт-хамелеон.

Вони обидва засміялися, згадуючи веселі помилки в розробці космічних комп’ютерних ігор, які іноді траплялися в їхній компанії.

- Більше ніяких новин? – поцікавився бос.

- Ні, на цьому в мене все.

- А як там… та дівчина, моя тезка?

- Почувається добре. Операція пройшла успішно, дуже скоро вона відправиться додому.

  На хвилину в кабінеті запанувала тиша. Молодий чоловік невидячим поглядом дивився у вікно, ніби думаючи про щось тяжке і неприємне.

- Добре, - нарешті промовив він. – Шукайте іншу.

- Руслане Олеговичу, - в голосі підлеглого чулася обережність. – Це, звісно, не моє діло, але ж можна і силоміць забрати…

- Не хочу про це навіть чути! – відрізав молодий чоловік.

- Добре, як скажете.

  Руслан ніколи не скаржився на долю. Він народився в заможній сім’ї, батьки його дуже любили і в усьому йому допомагали, підтримуючи всі його інтереси та захоплення. Так з часом захоплення космосом і комп’ютерами переросло в дещо більше – і ось результат: у свої двадцять сім років він мав власну організацію під назвою “Барстер”, яка займалася розробкою захоплюючих комп’ютерних ігор на тему космосу. “З “Барстер” всі хлопчики знову захочуть бути космонавтами” – дивіз його компанії. Цей бізнес приносив йому гарний прибуток, тому він вже став повністю незалежним від батьків, чим дуже пишався. І все б у його житті було добре, якби не одна річ… Та річ, якої не купиш за гроші. Скільки б грошей він не вкладав у це, та результату не було – вже три роки це не давало йому спокою. Всі його думки були зайняті тільки цим, всі його сили були направлені на вирішення цієї проблеми. Але безрезультатно. Бо є речі, які за гроші не купиш. Та що гроші? Він би навіть душу дияволу продав, аби тільки отримати те, чого прагнув усі ці три роки…

  Він навіть не знав тієї дівчини, що покалічилася, впавши на льоду, але так пристрасно бажав її смерті… Страшно представити – до чого може дійти людина у відчаї?

  Час швидко минув і наслідки падіння вже майже не відчувалися. Руслана повернулася до роботи, чому дуже раділа, адже прагнула до відпустки назбирати достатньо грошей, щоб поїхати у подорож. Вона б прагнула поїхати туди з хлопцем, та його не існувало. Нещодавно дівчина вкотре впевнилася в тому, що чоловіки – дивні істоти з планети козлотупоідіотів, тому вирішила надалі бути більш прискіпливою у виборі другої половинки. Але вона мала романтичну натуру, тому ще не була готова зовсім зневіритися в існуванні кохання.

  Руслана повернула вентиль гарячої води , потім – холодної, перевірила температуру води – чи приємна вона? Теплий душ зранку перед роботою – ось що треба творчій натурі, яка до пізна складала рими до тексту пісні. А ще в душі дуже цікаво перевіряти ці рими на ділі. Руслана полюбляла співати в душі різні пісні, а особливо ті, що написала сама. От тільки музику вона писати не вміла, тому підлаштовувала свої слова під музику відомих пісень. Здається, це називалося кавером. Та вона не була у цьому впевнена.

  Тепла вода дощем лилася на її розпущене волосся, м’яким потоком стікала по плечах на спину й груди , ніби змиваючи ті крихти болю, які залишилися після розриву з хлопцем. Нічого, все буде добре, в неї вистачить сил, що і далі радіти життю. Адже життя таке прекрасне!

  Вона заспівала. Слова, написані в хвилини відчаю і злості, були призначені для того, щоб вилікувати душу від розчарування. І це їй вдавалося добре. Музику вона взяла з пісні “Human”