Музика

Мікель затримав подих. Він був готовий одного разу стіл заволати від щастя. Такий красень поруч із ним! Ну що за насолода для очей. Хлопець надто задивився і зрозумів це, тільки коли незнайомець тихо кашлянув. Мікель ніяково відвів погляд. Його голос звучав напрочуд тихо і зовсім не так, як завжди. М'якше?

- Так, звичайно.

Незнайомець кивнув і сів, не звертаючи уваги на хлопця поряд, який раз у раз кидав на нього цікаві погляди. Якщо краще придивитися до рис обличчя, то надто він когось нагадував, але ось тільки кого.. Мікель не міг згадати. Він був повністю підкорений цими гарними руками, які спочатку щось друкували в телефоні, потім потягнувся до сумки і витягнув туди нотні листи, поки що порожні, і ручку.

- Музикант?

Питання вирвалося саме собою і Мікель поспішно відвернувся, щоб у черговий раз безуспішно приховати своє збентеження. Ну що за нетактовність! Очікуючи, що на нього накричать, нагрубять чи посміються з нього, Мікель несміливо повернув голову і натрапив на цікавий погляд темних очей. Здається, його серце пропустило удар. Хлопець уже хотів вибачитись, коли незнайомець тихо засміявся, зовсім не зло.

- Так, музикант. Ось прийшов сюди в пошуках натхнення. А що таке? Ти маєш щось проти музикантів?

- А? Я? Зовсім ні! Просто... я раніше не бачив, як хтось пише мелодію. Ось тому й так здивувався. Пробач.

Він опустив голову і надув губи, через що незнайомець знову тихо засміявся і махнув рукою. Його голос був таким приємним і м'яким, акцент додавав окремої привабливості. До речі, знайомий акцент. Де б він міг його чути? Але Мікель не став думати про це зараз, адже цей гарний незнайомець знову заговорив своїм чарівним голосом.

- Тоді добре. Я рідко приходжу кудись під час написання, але буває, що натхнення немає, а бажання аж через край. Зазвичай сиджу десь у парку чи в якомусь кафе, а тут захотілося сходити до музею. Ось так.

- Ясно.. А даси потім послухати? Я, звичайно, не знаюся на музиці, але впевнений, що вийде дуже добре!

- Правда? - Незнайомець підняв брову, ніби сумніваючись. Мікель закивав, як бовдур.

- Щоправда! Тільки тоді нам доведеться знову зустрінеться, щоб я послухав, як у результаті вийшло.

Співрозмовник знову засміявся і це викликало лише велику усмішку у Мікеля, який був радий бачити усмішку на цьому красивому обличчі. Взагалі, приємно бачити красивих людей усміхненими. Незнайомець дістав невеликий аркуш і написав номер телефону, а нижче і своє ім'я. Мінато. Мікель прийняв листочок і глянув на нього, потім акуратно склав і озирнувся у пошуках своєї сумки, яку знову не взяв. Зітхнувши, він поклав лист під чохол телефону.

- Мінато.. Гарне ім'я, мені подобається. О, а мене звуть Мікель, будемо знайомі!

- Приємно познайомиться, Мікель.

- Я сподіваюся, ти не дуже заперечуєш, якщо я подивлюся за процесом написання? Мені справді дуже цікаво!

Мінато кивнув головою. Посмішка не сходила з його губ, він сам не помічав. Взявши навушник і ввімкнувши якусь пісню, він, покрутивши в руках олівець, почав писати перші ноти. Спочатку все йшло погано, але потім під пильним, щиро зацікавленим поглядом Мікеля все пішло відмінно. Переклад: просто танцювали під його ручкою, складаючи компанію одна одній.

Вловивши мелодію, Мікель одразу впізнав її. І сам того не усвідомлюючи, почав тихо співати її. Він рідко співав. Краще сказати, що ніколи не співав за когось. Це був перший раз, коли він добровільно взявся наспівувати пісню. Зазвичай його друзі мало не погрозами змушують його заспівати хоча б одну пісню в караоке, а тут він сам, добровільно, хоч і неусвідомлено. Рік знепритомнів би, побачивши свого друга таким.

Мікель склав ногу на ногу і нахилився, підперши щоку рукою. Так йому було краще видно процес написання пісні. Цікаво, яким інструментом грає Мінато? Скрипка? Віолончель? Фортепіано чи Гітара? Він схилявся до фортепіано, надто акуратні й ніжні були його руки. Навіть не торкаючись його, він міг бачити ту гладкість світлих рук. Одягнений у просту футболку та звичайні джинси, Мінато випромінював витонченість, просто перебуваючи тут і тримаючи в руці олівець. Та навіть якби не тримав олівець, все одно був би такий чудовий!

Їхню ідилію порушили кроки, виразні та швидкі. Мікель відразу зрозумів, хто це до них наближається. Харуко власною персоною, звичайно. Ну, хто ще? Помітивши Мінато, вона на мить пригальмувала і насупившись, швидко і яскраво посміхнулася.

- Брате! Що ти тут робиш?