***

Мінхо й подумати не міг, що падаючи біля університетського входу знайде своє справжнє кохання. Зіткнення дупи Лі з холодною осінньою землею було неминуче, ще й страшенно болюче. Він лиш дивом стримався від лайки, яка так і рвалася з губ.

– Ти в порядку? Сильно забився? – перед обличчям парубка з'являється невелика долоня з вузлуватимм пальцями, на яких красуються кілька кілець.

– Га? А, так все нормально, не турбуйся, – швидко підіймається на ноги, не ігноруючи руки незнайомця. Стискати її в своїй було вдостобіса правильно.

– Чи можу я запитати твоє ім'я? – про болючу п'яту точку, Мінхо якось забув, зосередивши всю свою увагу на привабливому юнаку.

В нього були милі пухкі щічки, сяючі очі, в яких хотілося потонути, і усмішка в формі серця, яка остаточно вибила подих з грудей Хо.

– Джісон. Хан Джісон, – він трішки червоніє. – Ми з тобою на одному факультеті, але я на рік молодший.

– А я Лі Мінхо, приємно познайомитися, – метелики в животі парубка оживають.

В той день Мінхо покликав Джісона прогулятися нічним містом, а той не зміг відмовитися. Правда так хвилювався, що облив весь свій одяг водою, і хлопці зі сміхом мусили повертатися в гуртожиток де жив Хан.

За першим побаченням послідувало друге, третє, десяте. В один момент, Лі припинив рахувати, насолоджуючись часом з коханою людиною.
Джісон зізнався першим, а Мінхо поцілував його, шепочучи у вуста, що Хан найкращий хлопець на світі. Це був довгий вечір, який закінчився теплими обіймами в квартирі старшого.

З того часу минуло п'ять років. Джісон переїхав до Мінхо, вони всиновили трьох милих котиків та намагалися стати для них найкращими батьками. Мінхо не припиняє дякувати всесвіту за те, що подарував йому Джісона, який став для нього всім. Хо обожнював його неочікувані обійми зі спини, його хриплий голос зранку, яким він нашіптував різні дурнички на вухо, його нахмурені брови коли щось не вдається зроби з першого разу, його любов до чистоти і тихе бурчання під ніс, коли Лі забуває чашку на столі, його завжди невдалі експерименти на кухні, бо він старається для Мінхо, його найсолодші в світі поцілунки, які заспокоюють та дарують відчуття легкості, його усмішку в формі серця, яка й досі змушує метеликів в душі Хо тріпотіти крильцями, його тихе "я кохаю тебе". Мінхо любив різного Джісона, бо поруч з ним не так і страшно було жити в цьому світі.

Сьогодні його сонечку двадцять сім, і Хо вирішує, що прийшов час їхнім стосунками перейти на новий рівень. Він цілий день старанно випікав та прикрашав торт, паралельно готуючи святкову вечерю. Обручка вже давно куплена. Просто чекала свого часу. І сьогодні вона опиниться на пальці законного власника. 

Мінхо хвилюється, намагається придумати промову, але губить всі слова, коли відчуває короткий поцілунок на щоці.

– Так смачно пахне, – Джісон шепоче десь у шию хлопця, міцніше притискаючись до його спини. – Невже це все мені?

– Боюся тобі буде не солодко, якщо ти з'їси все це сам, Хані, – тихо хмикає страший розвераючись в руках хлопця.
Він коротко цілує холодні від вітру вуста, а потім знову і знову, поки все це не переростає в довгий та трохи лінивий поцілунок.

– Йди мий руки і будемо святкувати... Наближення твоєї старості, – сміється Хо, отримуючи легкий удар в плече.

– Який ти дурник, – хитає головою Хан, покидаючи кухню.

Мінхо слухає розмови Джісона в пів вуха, що досить сильно дивує молодшого. Він замовкає на середині речення, і чекає коли Хо це помітить.

– Що з тобою? Якісь проблеми на роботі? З батьками щось? – стривожено питає Хан, стискаючи долоню Мінхо своєю. У його очах цілий океан хвилювання, і Лі хочеться себе побити за те, що змусив свого хлопця переживати.

– Ні все гаразд, сонце. Пробач, я просто, – він виймає з кишені оксамитову коробочку, а Джісон затамовує подих, – я не знав, як зробити все гарно і романтично тому... – хлопець різко видихає, – ... Виходь за мене, бо я не можу уявити свого життя без тебе. Ти моє кохання, мій найкращий хлопець у світі, і я хочу прокидатися з тобою до кінця свого життя, але вже як з своїм чоловіком. Тож вийшло не романтично, але так чи інакше ти згоден?

Замість відповіді, Хан тягнеться до Мінхо та цілує. Його сльози залишають солоний присмак на губах.

– Так я згоден, вдягай вже ту обручку на мій палець, – Джісон сміється, з почервонілими від сліз очима. І цілує знову тепер вже свого нареченого.

Мінхо ніколи не припинить дякувати за те, що колись зустрів Джісона.

Кінець~