1.Метушня

Мені завжди подобалися блондини. Найбільше полюбився Адріан із мультфільму "леді баг та супер кіт". Такий елегантний і милий, особливо коли перетворюється на котика та рятує світ. Мене тішить, що хоча б тоді він може повністю бути собою, хоча й у костюмі. Але, все ж, той момент, коли Адріан дає Марінет парасольку одразу влучив у серденько, і навряд чи хоча б колись із нього вилізе, надто вже йому там комфортно. Це було так щиро, я просто тану. Може саме тому Марінет спершу сподобався Адріан, тож їй не вдалося відчути того ж до супер кота. Така цікава дилема із цим усім. Чи краще вжити "драма"...

Чесно кажучи, мої думки доволі цікаві, зважаючи на те, що зараз "раннісімо ранній суботній ранок", фактично ніч. Сьогодні ми класом маємо вирушити у поїздку. Годинник на стіні показує 4:20. Я подарувала його собі на шістнадцятиліття, як нагадування про свою непунктуальність і "тонкий натяк" на те, що варто більше цікавитися тайм-менеджментом.

Будильник на телефоні лунає вчетверте за останні пів години, і він такий чудовий, що мені зовсім не хочеться його вимикати. Він не виконує функцію будильника повноцінно, я зіпсувала його, який сором. Так, більшість людей, певно, ставлять якийсь дратуючий звук, аби змусити себе вимкнути його, разом зі сном, але я не готова псувати день одразу, як тільки-но прокинуся. Хто-зна чи чекають на мене якісь денні приємності, окрім цієї мелодії, яка робить мені не нерви, слава богам, а хороший настрій. А хороший настрій, як відомо, може зробити хорошим і день.

Мені відомо, що о 5:20 автобус від'їжджає, а о 5:00 бажано вже бути на місці. Я склала речі ще з-вечора, тому що рання метушня не зовсім для мене. Зараз осінь, кінець вересня, дивно, але літо дає про себе забути, мені здавалося, що має бути тепліше, але прогноз погоди показує ймовірний дощ та чималий вітер, тому мені доведеться приготувати у дорогу теплий чай, тобто знайти термос, і не забути про парасольку, яку, я таки забула покласти ввечері. Варто було лягти спати раніше, але я трохи зіпсувала свій режим останнім часом, що таки вилазить боком.

Я ліниво, але цілеспрямовано скидаю із-себе ковдру, встаю з ліжка, падаю назад, потягуюся, закутуюся, розкутуюся, підкочуюся до краю, обіймаю руками подушку, за мить вже торкаюся пальцями ніг коврика, таки встаю. Розминаюся, вправо-вліво, потягуюся вгору, дивлюся у вікно, там ледве починає розвиднятися.

Взуваю м'які капці, прямую на кухню, ставлю чайника, випиваю склянку води, йду у ванну кімнату, чищу зуби, приймаю душ, заливаю на кухні чай у термос, повертаюся у кімнату, одягаю чорний спортивний костюм, розчісую волосся, наношу звичайний бальзам для губ, обираю сьогодні пахнути лавандою. Беру в руки телефон, пишу своїй інтернет-подрузі з Америки Ґреті "доброго ранку" і помічаю, що вже 4:44. Час здається схожим на помилку (error), це нагадує мені про заяву, яка ще лежить на столі, і без якої, як пригрозили, не пустять в автобус. Ходжу туди-сюди – перевіряю чи все взяла, йду на кухню і швиденько їм холодний суп, який не розігріла заздалегідь. Одягаю верхній одяг, взуваюся, кручуся перед дзеркалом, накидаю рюкзак і поспішаю, як зазвичай. 5:16, я перевіряю час на телефоні, паралельно передаючи заяву вчителю історії, який був ініціатором вставати так рано.

Він з усмішкою запитує чи готова я, маючи на увазі поїздку, я відповідаю, що так, і він вибачливо називає номер мого місця в автобусі, який довелося змінити через те, що одній дівчинці стало недобре. Я розуміюче кивнула і застрибнула в автобус.