Тріумф другий

Корівка готувала борщ. Це було друге змагання туристичних команд, яке називалося «Національна страва». Готувалася вона до цього дійства заздалегідь. Тому вчора Гіві й ганяв у Горі по базару… Робив закупки за списком.

Корівка була, як сказали б сьогодні, амбітною. Але її амбіція народжувалася не жагою перемоги, а творчістю. Бо готувати борщ — це творчість, абсолютна. І якщо, вчив нас доцент Горяєв, у природі існує лише один абсолют, то в ідеалі їх декілька… І він посилався на трактати Володимира Соловйова… Взагалі, доцент Горяєв любив трактати… Любив провокувати нас і втягувати в полеміку… Утім, тут не місце вдаватися в подробиці тієї полеміки. З огляду на її безглуздість…

Ми лежимо на піску. І, мружачись, дивимося, як ліниві хвилі перекочуються через наші ноги. Кайф…

— А Корівка, — каже задумливо Гриша, — варить борщ.

— Може, — заплющую я очі, — варто б тобі їй підсобити?

— Я пробував, — зітхає Гриша, — але вона відшила.

— Як це? — встряє в розмову Сверчок.

— «Я готую борщ!» — переддражнив голос Корівки Гриша. — Сказала, як відрізала. І давай правити засмажку…

— Яка принадна! — аж підвівся на ліктях Сверчок.

Хвилі пішли частіше. Тепер вони билися об наші п'яти, прискорюючи серцебиття.

Так… І я бачив, як Корівка шінкувала капусту. Великий столовий ніж сяяв, наче кинджал. Бачив, як Гриша крутився біля неї. І навіть помітив, як у нього перехопило подих, коли підійшов Гіві.

— Думаю, — сказав той гордо, — ми й тут переможемо. Недарма ж я обнишпорив увесь ринок. А в Горі він великий! Вона, — він кивнув головою у бік Корівки, — замовила столовий буряк. Та ще й, — він клацнув великим і вказівним пальцями, — щоб обов'язково не червоний і не чорний. А, розумієш, рожевий, із білими прожилками…

Гіві замовк, ніби вдавився слиною, і якийсь час невідривно дивився, як у казанку, що кипів на тринозі, народжувалося диво…

— Як гадаєш, — сказав Гіві, проходячи повз мене, — вона думала у вашому Харкові про щастя?

І не дочекавшись моєї відповіді, він круто розвернувся й пішов до свого намету…