Чортополохи

Край прірви ріс чортополох. Його бутони сяяли в променях заходу сонця рубінами. Гули джмелі. Перед чортополохом простягалася галявина — живий килим яскравих рослин різних видів, що цвіли водночас… Дзвоники, жовтці, гречанка і ще, і ще — небачені й незнані нами трави… І скатертина-самобранка… Та ще й яка…

На ній сири, випивка, хачапурі та гори кінзи. З-за укосу гори тягнувся димок. Вітерець ніс дух шашликів, пронизливий. І звідти ж чулося бурмотіння чоловічих голосів.

Нас привезли на «Волзі». Вона, з летючим оленем на капоті, завмерла біля того ж краю прірви… Біля дебелого бука… Ми й розташувалися на його ногах — корінні химерного, вузлуватого. А гори все ще піднімалися вище. Проте не голі й скелясті, а до самих вершин покриті густими, непрохідними лісами.

— Тихо! — притиснув палець к губам наш господар. Його губи склалися бантиком. — Зараз як уріжте «Суліко». От буде радості інфаркт. Гості, — розвів він руками, — посланці Бога.

Господаря звали Малхаз. Його друга-іменинника — Резо. Ми його ще не бачили.

А гори якось почали змінювати забарвлення. Вони немов віддалялися і тепер здавалися м’якими та оксамитовими… Десь там, за ними, билося глибиною солоних вод море. І сонце ніби вказувало шлях у вічність…

Тихо й повільно розгортав Сверчок мелодію. Грав він так, наче не на саксофоні, а на якомусь древньому розі, звук якого народжувався, здавалося, десь у самій глибині прірви… Він піднімався з неї, наближався спершу до чортополоху, потім до галявини, покрутнувся над накритим «столом» і, злетів у небо… І тут підключилися й ми з Гришею, задзвеніли струнами…

Любіть струни гітар. У них радість зустрічей…

І вийшли з-за рогу кручі люди, схожі на чертополохи… Яркі фіолетові та рожеві їхні кабалахи видавалися суцвіттями серед гірського різнотрав’я… Справжні абреки. Такі ж горді і яскраві мов ті чортополохи на краю прірви. Дванадцять чоловіків. Дванадцять темно-бордових кабалахів із витонченою китицею на верхівці. Такі ж невіддільні від цих гір, красиві у своїй дикості та міцно вкорінені в рідну землю…

І двадцять чотири ока подивилися на нас…