65

Париж о п’ятій ранку здавався вимитим до блиску скелетом величної імперії. Сріблястий мінівен безшумно прокотився порожніми набережними Сени, повз зачинені кіоски букіністів, які нагадували маленькі дерев’яні труни для книг. Ейфелева вежа, прихована низькими хмарами, лише іноді блимала своїм маяком, наче попереджала: «Ви входите в зону високої напруги».

Андреас зупинив машину в глибині кварталу Маре, біля непомітних кованих воріт старого особняка. Тут вулиці були настільки вузькими, що небо здавалося лише тонкою смугастою стрічкою між дахами.

— Це квартира Шарля, — тихо сказав Марк, допомагаючи Софії вийти. — Ми працювали разом у Цюриху десять років тому. Він каже, що цей дім не бачив поліції з часів Революції. Це найкраще місце, щоб зникнути на кілька днів.

Шарль зустрів їх у просторому залі з високими стелями, де замість люстр горіли сучасні діодні стрічки, підсвічуючи монітори та стоси паперів. Він був сухим чоловіком із попелястим волоссям і очима, які, здавалося, ніколи не моргали.

— Пані Волинська, — він коротко вклонився Софії, — ваш виступ у Мілані був помилкою з точки зору безпеки, але шедевром з точки зору піару. Торн у люті. Він підняв усі свої зв’язки в Міністерстві внутрішніх справ Франції. Формально вас шукають як «особу, що перебуває в небезпеці».

— В небезпеці від кого? — гірко запитала Софія, знімаючи пальто.

— Від вашого супутника, — Шарль кивнув на Марка. — Торн офіційно звинувачує пана Волинського у використанні психотропних речовин для маніпуляції вами. Він навіть надав суду якісь «експертні висновки» про ваш нестабільний емоційний стан.

Софія відчула, як холод підступає до горла. Еліас знову намагався зробити її «божевільною», щоб позбавити права голосу.

— Це ще не все, — продовжив Шарль, підходячи до одного з моніторів. — Сьогодні вранці, годину тому, Торн оголосив «приватну нагороду» в п’ятсот тисяч євро за будь-яку інформацію про ваше місцеперебування. Він назвав це фондом допомоги у вашому пошуку. Це сигнал для всіх папараці та мисливців за головами в Європі. Париж зараз наповнений людьми, які дивляться лише на обличчя перехожих.

Марк підійшов до Шарля, його голос став крижаним: — Що з фестивалем?

— «Золота струна» відкривається завтра ввечері в Театрі Єлисейських полів. Торн забронював ложу №1. Очікується перша леді та весь дипломатичний корпус. Наталія вже там, вона дає інтерв’ю, в яких зі сльозами на очах просить «викрадачів» повернути Софію додому.

— Гідно Оскара, — процідила Софія. Вона підійшла до вікна, обережно відхиливши важку штору. Внизу, на бруківці, двірник ліниво замітав листя, але вона була впевнена, що десь за рогом уже стоїть чорний седан з тонованим склом.

— Нам потрібно діяти на випередження, — сказав Марк, розкладаючи на столі карту театру, яку надав Шарль. — Ми не будемо пробиватися крізь головний вхід. У театрі є стара система вентиляції та технічні ходи, що ведуть прямо під сцену. Шарль допоможе нам з перепустками технічного персоналу.

— Софі, — Марк обернувся до неї, — ти маєш з’явитися на сцені саме в той момент, коли Наталія почне свій виступ. Це буде не просто скандал. Це буде прямий ефір, який неможливо перервати.

Софія дивилася на карту, але бачила перед собою очі Еліаса на площі Дуомо. — Він буде готовий, Марку. Після Мілана він знає, що я не буду мовчати. Він виставить охорону біля кожного входу на сцену.

— Охорона чекатиме на терористів або божевільних фанатів, — зауважив Шарль. — Вони не чекатимуть на привидів. Ми зробимо так, щоб камери зафіксували вашу появу раніше, ніж охорона встигне зреагувати.

Тим часом Данило, якого Хелена нарешті вклала спати в дальній кімнаті, тихо заскиглив уві сні. Софія здригнулася. Кожен день цієї боротьби відбирав у неї частину її материнського спокою.

— Марку, якщо щось піде не так... якщо нас затримають... — вона підійшла до нього і взяла за руки. — Обіцяй мені, що Данило і Хелена поїдуть з Лі в Шанхай негайно. Незалежно від того, де буду я.

— Нічого не піде не так, — він притягнув її до себе, вдихаючи запах її волосся, яке все ще пахло дощем Провансу. — Ми закінчимо це завтра. У Торна є гроші і зв’язки, але у нас є правда. І у нас є скрипка, яка вартує більше за всі його фонди.

— До речі, про скрипку, — Шарль витяг із сейфа невеликий металевий кейс. — Марку, я дістав те, що ти просив. Це мікрофони нового покоління. Вони кріпляться до корпусу інструмента так, що їх не видно. Вони передають сигнал прямо на супутник. Навіть якщо в залі ввімкнуть глушники зв’язку, трансляція не перерветься.

Софія взяла кейс. Вона відчула, як її страх починає перетворюватися на холодну, розважливу лють. Париж готувався до свята музики, але вона готувала для нього реквієм по брехні.

— Шарлю, — Софія подивилася на аналітика, — мені потрібно знати одне. Хто фінансує «Золоту струну» цього року?

— Офіційно — благодійні фонди. Анонімно — рахунки, що ведуть до офшорів на Кайманових островах. Але є одна деталь... серед спонсорів з’явилася нова компанія. «V.A. Records».

Софія зблідла. — Це мій старий лейбл, який Еліас продав п’ять років тому. Він викупив його назад?

— Він викупив його на ваше ім’я, Софіє. Юридично, ви зараз фінансуєте власне переслідування.

Ця новина стала останньою краплею. Софія відчула, як усередині неї остаточно замкнувся останній замок.

— Тоді завтра я прийду за своїми грошима, — сказала вона, і в її очах спалахнув вогонь, перед яким блякнули навіть монітори Шарля. — Марку, готуй план. Я йду спати. Мені потрібні сили, щоб завтра вбити бога.