46

Після того, як Марк вимкнув лампу, вітальня занурилася в ту особливу, важку темряву, яка буває лише перед грозою або великим нещастям. Тіні від високих вікон вілли розтягнулися по підлозі, наче довгі пальці, що намагалися схопити їх за щиколотки. Софія стояла нерухомо, відчуваючи, як тепло тіла Марка поруч стає її єдиним орієнтиром у цьому раптовому мороці.

Вони завмерли на кілька хвилин, вслухаючись у тишу. Але тиша в Кюснахті більше не була безпечною. Кожен шурхіт гравію на доріжці саду, кожен сплеск води об берег озера тепер здавався передвісником катастрофи.

Саме в цій густій темряві, коли очі тільки почали звикати до слабкого місячного світла, що пробивалося крізь штори, телефон Марка на журнальному столику ожив. Він не задзвонив — лише коротко вібрував, але в цій мертвій тиші звук здався гучним, як удар барабана. Екран спалахнув різким, холодно-білим світлом, висвічуючи коротке повідомлення.

Марк повільно простягнув руку. Його пальці, щойно такі впевнені, коли він вимикав лампу, тепер злегка тремтіли. Він підніс апарат до обличчя, і світло екрана вихопило з темряви його гострі вилиці та міцно стиснуті губи.

Там було те саме фото. Зроблене з озера. Вигляд їхньої спальні, де ще кілька годин тому було світло.

— Він не просто спостерігає, Софіє, — прошепотів Марк, повертаючи екран до неї. — Він інвестує. Еліас Торн ніколи не витрачає час на об’єкт, який не приносить йому дивідендів. Фотографія нашого дому… це не погроза смертю. Це погроза володіння.

Софія відчула, як по спині пробіг холод. Вона зрозуміла, чому він вимкнув світло. Він намагався зробити їх невидимими, але для Торна не існувало сліпих зон.

— Він хоче, щоб ми боялися власного дому, — промовила вона, обхопивши себе руками. — Марку, ми не можемо просто чекати понеділка. Якщо він знає, де ми зачиняємо двері, то Кюснахт більше не наш сховок.

Марк поклав телефон екраном донизу, і кімната знову занурилася в напівтемряву. Тільки тепер це була темрява, сповнена знання.

— Завтра вранці я викличу службу безпеки, — Марк підійшов до неї, і в його голосі з’явилася та сама холодна розважливість, яка колись допомогла йому вижити в нетрях музичного бізнесу Лондона. — Поставимо датчики на березі. Але Торн грає не на полі фізичної сили. Він майстер юридичних зашморгів. У Лондоні він викупив борги мого батька, про які я навіть не здогадувався, а потім "люб'язно" запропонував мені кредит для запуску нашого з тобою лейбла.

— Спільний лейбл… — Софія згадала ті дні. — Ми думали, що це початок нашої свободи.

— А це був початок нашого рабства. У контракті був пункт про «репрезентацію активів». Якщо я не виплачую борг протягом трьох років, Торн отримує право на керування моїм брендом, моїми правами та… правами на будь-які спільні проєкти з моїми найближчими родичами.

Софія відчула, як у горлі здавлює спазм. — Спільні проєкти? Ти хочеш сказати, що він бачить у нас… контент?

— Він бачить «Лід і Вогонь», Софіє. Твоє сьогоднішнє повернення на сцену в «Baur au Lac» було найкращим маркетинговим ходом, який він міг собі уявити. Тепер ми для нього — найдорожчий актив у Європі. Він хоче світове турне. П’ятдесят концертів, прямі ефіри, камери за кожним нашим кроком. Він хоче продати нашу приватність, наше каяття і наш талант китайським інвесторам.

Ніч минала у важких розмовах без світла. Вони піднялися на другий поверх, але не лягли спати. Марк облаштувався в кріслі в дитячій, прямо біля ліжка Данила. Він не вмикав комп'ютер, поки не переконався, що штори закриті наглухо.

Софія ж пішла у свою студію. Вона сиділа зі скрипкою, навіть не виймаючи її з футляра. Їй згадалася їхня перша зустріч у Лондоні — блиск софітів і те, як вона вірила, що музика може захистити їх від усього світу.

Близько четвертої ранку Марк увійшов до неї. У світлі місяця, що нарешті розігнав хмари, він виглядав ще більш виснаженим. — Я згадав одну деталь, — прошепотів він. — Торн зараз фіналізує угоду зі стрімінговим холдингом. Йому потрібен наш контракт як гарантія. Якщо ми відмовимося публічно — його репутація впаде.

— Але він знищить нас у відповідь, — зауважила Софія. — Так. Тому ми не будемо відмовлятися прямо. Ми змусимо його змінити умови за правилами швейцарської юрисдикції. У Цюриху в мене є те, чого в нього немає в Лондоні — ти і твоя Академія.

Марк обережно торкнувся руки Софії. — Понеділок буде не просто вечерею, Софіє. Це буде прем’єра. І цього разу ми гратимемо не за його партитурою.